11 листопада – День святого Мартіна

Місце народження святого Мартина достеменно не відоме, але ймовірно прийнято вважати його за Самбатхей (нині Угорщина), Салвар чи острів Сен – Мартен (нині Франція-Нідерланди). Його батько, який здобув посаду трибуна, надав синові ім’я, що походить від римського бога війни Марса. Будучи ще дитиною переїхав разом з батьками до Павії, нинішня Італія. Там познайомився з християнами і маючи заледве десять років записався до числа катехуменів. Родина святого не хотіла, щоб хлопчик прийняв хрещення, так само і місцевий єпископ був тому не дуже радий, побоюючись гніву отця Мартина. Тому святий Мартин прийняв хрещення трохи згодом.

У віці п’ятнадцяти років святий Мартин поступив на військову службу до римського легіону, але присягу прийняв лише коли йому виповнилося сімнадцять років.

В 338 році легіон в якому служив святий Мартин було переведено до міста Ам’єні в  Галії, нинішня Франція. Якраз тут і мав місце відомий випадок з його життя. Взимку коли зустрів напівголого жебрака, віддав йому половину свого солдатського плаща. В ночі після того випадку, у вісні побачив Ісуса, який говорив до ангелів: “Подивіться, як мене Мартин катехумен одягнув”.

Хрещення, як на той час було прийнято, прийняв на Великдень 339 року. Після прийняття хрещення, святий Мартин вирішив полишити військову службу. Панувала тоді думка, що християнин не повинен бути вояком, так як з цим пов’язано пролиття крові.

Нагода полишити військову службу з’явилася святому Мартину в 356 році. В той час він супроводжував тодішнього Цезаря Юлія в подорожі до Галії проти німецьких племен, що нападали на ті землі. Був тоді звичай, що солдатам у переддень битви, для укріплення духу, давали подвійну платню. Проте Мартин попросив замість платні можливість звільнитися з військової служби. Розгніваний таким вчинком, командувач наказав арештувати його. Тоді Мартин попросив можливості піти на битву без захисного спорядження і в першій шерензі, а воювати йому щоб було дозволено лише одним хрестом. Проте наступного дня Германці попросили про перемир’я.

По поверненню з війни, Мартин вже легко отримав дозвіл звільнитися з війська. Відразу по тому, поїхав до Угорщини, до своїх рідних. Йому вдалося навернути їх, перед смертю у християнську віру. Під час повернення до Галії затримався на деякий час в Медіолані (нині Мілан, північна Італія). Виявилось, що місцевий єпископ, був аріонянином. Коли святий Мартин почав виступати проти аріонян, то його було вигнано з міста.
З Медіолану святий Мартин подався до Франції, до міста Пойтес. Був там сердечно прийнятий місцевим єпископом святим Хіларієм. Там і признався єпископові, що прагне присвятити себе Богу, жити аскетичним життям, єпископ виділив йому пустельне місце в недалекому звідти селищі Ліг. Мартин замешкав там ще з декількома товаришами. І таким чином з 360 року став отцем законного життя у Франції.

В 371 році помер тодішній єпископ Туру, оскільки слава життя і чудес святого монаха була знана у всій околиці, то священики і вірні прагнули щоб Мартин прийняв сан єпископа. Для того щоб його схилити до цього була застосована одна хитрість: один з місцевих поміщиків поїхав до святого з проханням про приїзд до міста і зцілення хворої дружини. Як тільки Мартин з’явився у місті його мешканці силою привели його до кафедри благаючи про прийняття сану єпископа. Таким чином був обраний одностайно. 4 липня 371 року був висвячений на священика і отримав сан єпископа. Єпископські обов’язки виконував 25 років. Ввів новий стиль роботи, до цього часу єпископ мешкав при кафедрі і там приймав відвідувачів. А святий Мартин майже не був у кафедрі, а намагався як найбільш бути серед вірних. Часто брав участь в синодах, відвідував сусідніх єпископів, приятелював зі святими: Амврозієм, Вікторином і Пауліном з Нолю. Будучи вже старшого віку, заснував монастир в Мормот’є (14 км. від Туру), де найчастіше й перебував. Жив скромним життям, а своє тіло умертвляв, носячи волосяницю та постом і покутами за гріхи своїх вірних.

Розпочав на заході регулярні акції спалення святинь і язичницьких ідолів. Завдяки надзвичайній старанності в цій справі (пов’язаній з оскверненням вівтарів і зображень язичницьких божеств), скоро із його дієцезії зникли всі язичницькі святині, а вдячні французи вибрали його своїм покровителем.

Коли в 383 р. вбито імператора Граціана, його наступник вирішив всіх прихильників свого попередника вбити. Тоді святий Мартин зібрався в подорож і так рішуче захищав осуджених, що незабаром вони були звільнені.

У справах своїх вірних поїхав до Тревіру. Дружина цезаря не хотіла його впускати до палацу, але святий Мартин не відійшов поки не зустрівся із цезарем Валентиніаном ІІ.

На синоді в Бордо 384 року, було засуджено Приціліана, через що Магнус Максимус засудив його і його слуг на страту. І знову Мартин збирається до Тревіру, щоб благати про помилування для бранців, але на жаль, прибув надто пізно і повернувся до Туру дуже засмученим. Інтервенція Мартина зустрілась з нападом ворожих йому ієрархів, які боронили єретиків, що їм сприяли. Восени 397 року, святий Мартин добився згоди між вірними в Канді і тамтешнім духовенством. Повернувшись звідти повністю виснаженим, помер 8 листопада.

В погребінні святого брала участь велика кількість єпископів, біля 2000 монахів та монахинь  і велика кількість вірних. Його тіло було переправлено рікою Луара до Туру і поховано там 11 листопада.

Католицька Церква вважає святого Мартина покровителем дітей, вояків, жебраків, ткачів, подорожніх.

Спомин літургійний (День святого Мартина) Церква католицька відзначає 11 листопада. Натомість православна Церква згадує святого 25 жовтня за григоріанським календарем.

В Україні святий Мартин є покровителем міста Мукачеве (Закарпатська область). Також вважається покровителем Франції, королівського роду Меровінгів, та деяких дієцезій.

В іконографії зображується в єпископському вбранні, або як кінний воїн, який віддає жебракові половину плаща.

Його атрибутами є: гуска, кінь, книга, модель костелу, два собаки або жебрак біля його ніг, плащ що він розтинає надвоє і віддає жебраку.