Любомир Гузар народився 1933 року у Львові. Там же закінчив перший клас гімназії. Але вже 1944 року почалася його велика мандрівка країнами. Родина переїхала до Австрії, потім була Америка, де він здобув богословську освіту та став священиком, а також Італія, де патріарх Йосип Сліпий висвятив Любомира Гузара на єпископа. До рідного Львова Блаженніший повернувся лише за півстоліття. І у 2001 році очолив Українську Греко-Католицьку Церкву.
“Церква, щоб мати належний вплив, мусить бути церквою. Ті духовні цінності, для яких церква покликана до існування, мусять бути головними”, – казав свого часу Любомир Гузор.
Любомир Гузар очолював УГКЦ 10 років. Зумів перенести осередок зі Львова до столиці, надавши конфесії загальноукраїнського масштабу. У 2005 році був одним із кандидатів на ватиканський престол. Він став першим главою в історії УГКЦ, який добровільно зрікся повноважень. Любомир Гузар вважав, що керувати живою церквою мають молоді, сповнені сил та натхнення.
Його наступник Святослав Шевчук емоційно згадує, як уперше після голосування єпископів зустрівся зі своїм наставником:
“Коли після виборчого синоду ми вночі приїхали до Княжич, до нашої на той час єдиної резиденції, блаженніший Любомир особисто у дверях мене зустрів і просто по-батьківськи обійняв”.
Архієпископ проповідував не лише з амвону. Коли Україна вибухала революціями, він ішов до людей підтримувати і простими словами пояснювати правду.
“Якщо хочете передати гарну, добру державу своїм дітям та внукам, чиніть добро. При Божій помочі чиніть добро. Не майте страху”, – давав настанови під час Революції Гідності Любомир Гузар.
Примирення між конфесіями в Україні – це те, що, на думку патріарха Філарета, вдалося досягти, власне, Любомирові Гузару.
“Всі ті роки його керівництва налагодили дуже добрі стосунки між Греко-Католицькою Церквою і Православною. Тому що він був не тільки глибоко віруючою і духовною особою, але й мав м’який характер”, – казав Філарет.
У часи юності Любомир Гузар вступив до загону “Червоної калини” і впродовж життя підтримував пластунів. За першої ж нагоди давав юнацтву настанови. За словами єпископа, найважливіше, чого він навчився у пластуванні, це постійна праця над собою.
“Пласт – це організація самовиховання. Людина мусить працювати над собою, набувати певні чесноти та прикмети, при помочі яких вона гарно спілкується з другими”, – казав Любомр Гузар.
Останні роки Блаженніший жив у невеликій резиденції під Києвом. Утратив зір і потерпав від недуги, але не втратив бажання спілкуватися з молоддю та жартувати. Він це довів на святкування свого останнього ювілею – 80-ліття. На запитання від журналістів, який найкоштовніший подарунок вам подарували до свята, він відповів: “Оці люди, які за мене молилися, а все решта – то дрантя”.
Поховали великого українці в крипті Патріаршого Собору УГКЦ у Києві.
Нинішній голова УГКЦ Святослав Шевчук зі сльозами на очах сповіщав українців про смерть Любомира Гузара:
“Мільйони людей на різних континентах різних релігій, різних християнських конфесій, різних народів схиляють свої голови в глибокій пошані перед цією праведною особою. Блаженнійший Любомир був духовним батьком українського народу. У його присутності усі ми почувалися захищеними, певними. А сьогодні ми в одну мить усі осиротіли. Він до усіх нас звертався такими словами: “Прошу вас, моліться. Моліться за нашу церкву, щоб вона розвивалася, щоб вона славила Господа Бога і служила українському народові”. Сповнімо цей духовний заповіт нашого батька. Молімося за вічний спочинок його душі: “Зі святими упокой, Христе, душу вірного слуги твого, де немає ні зітхання, ні болю, ні печалі, але життя безконечне. Вічна йому пам’ять”.”
