5 “смачних” книг, які варто мати на кухні
Жовтень 7, 2015Кожен рецепт – окрема історія, яка розповідає про природні умови, соціальне становище, ставлення до природи та до власного тіла, здоров’я. І тому українська кухня водночас проста, але не позбавлена вигадливості й вишуканості. Пропонуємо перелік кулінарних книг, з якими приготування їжі перетворюється на захопливий та незвичайний процес.
Мода на все галицьке відчутно прогресує не лише на літературному, а й на кулінарному просторі. До Міста Лева приїздять не лише для того, щоб помилуватися архітектурними дивами, а й задля неповторної гастрономічної атмосфери. Більше того львівські кав’ярні відкриваються далеко за межами Галичини і користуються популярністю. Невипадково книга Винничука «Галицька кухня» у 2014 увійшла в двадцятку кращих книг премії «Найкраща книга Форуму видавців». Примітно, що Видавництво Старого Лева познайомило читачів не просто зі збіркою кулінарних рецептів, а із цілим культурним феноменом. Кожен рецепт – цікава та смачна зустріч із сімдесятьма видатними галицькими діячами. Мар’яна Савка, Андрій Кузьменко, Юрко Іздрик, Тарас Прохасько, Віктор Морозов та багато інших готують традиційні страви, а також додають щось некулінарне: життєву байку, вірш, цитату когось із класиків тощо. Вдвічі приємніше розглядати емоційні та яскраві фотоколажі процесу приготування. Хоча на світлинах часто акцентують увагу на гостях, їх емоціях але це не заважає зрозуміти, як поетапно готувати ту чи іншу страву.
Ще один плюс «Галицької кухні» – чітка та влучна рубрикація. Книга поділена на 14 розділів: перекуски, салати і заправи до салатів, страви з яєць, страви з тіста, борщі, юшки, зупи, овочеві страви, страви з бульби, каші, страви з риби, страви з м’яса, печиво і солодке та, звісно, кава (всього 70 рецептів). Передмови Винничука та Юрка Назарука доповнені розділами, які репрезентують культурний пласт Галичини та її кулінарні традиції. Так само відкритими та доступними є рецепти, запропоновані в книзі. Їхній опис простий та зрозумілий, проте відсутність нумерації процесів дещо збиває під час приготування. Наприклад, рецепт налисників із сиром чітко поділений на опис приготування тіста та начинки, але суцільний опис процесів сприймається важко. Ще одна причина полюбити «Галицьку кухню» – фартух з ексклюзивним принтом, який дістається у подарунок покупцям подарункового видання.
Левеші і шетемені. Тіводор О. Фіномшаг по-севлюшськи. Народна кухня Виноградівщини. – Ужгород: Видавницто «ТІМРАNI», 2013. — 67 с.
Серед усього переліку кулінарних книг «Фіномшаґ по-севлюшськи» виглядає досить скромно через відсутність яскравих фото, масивного обсягу, залучення загальновідомих авторів тощо. Але книга магнетизує своєю оригінальністю, продуманістю та щирим ентузіазмом – це й перетворює її в кухонно-настільну улюбленицю. Адже, погодьтеся, приготувати на сніданок бундашки замість тривіальних грінок – вже свято.
Це чудовий приклад регіональної кухні, а саме народної кухні Виноградівщини, що на Закарпатті. Це зумовило її народно-жартівливу настроєвість, використання діалектного мовлення та дотепність ілюстрацій. 44 страви розподілені за рубриками: левеші (перші страви), основноє їдіння, шетемені (солодке). Серед рецептів багато м’ясних та ситних страв, проте трапляється «полегшений», дієтичний варіант гуляшу-левешу. Під загальну концепцію лягає застосування діалекту (ліаоруч) для тексту рецептів. Аби непідготований читач не відчував опору тексту, творці книги завбачливо додали «переклад» українською мовою (праворуч сторінки). Проте у тексті подекуди трапляються одруки, а також русизми, які, хоч і не змінюють приємного враження, але є досить примітними.
На жаль, цій книзі не вистачає довідки про Виноградівщину (або ж Севлющину), яка би повніше репрезентувала культурний контекст краю. Анотація та мапа районного центру Виноградово (Севлюша) лише натякають на багату історію, яка демонструється лише рецептами. Хоча вони подекуди можуть оповісти більше і красномовніше, ніж будь-який мовець.
Продовження традиції – це основна думка, на яку наштовхує «Фіномшаґ по-севлюшськи». Разом із такими книгами приходить розуміння, що домашня кухня не закінчується гречкою та смаженою картоплею, а національні страви – це не лише вареники та галушки. Тому, гадаю, подібні праці мають з’являтися й на Житомирщині, і на Одещині, а з приходом миру й на Донбасі. Адже українцям є про що розповісти і є чим нагодувати.
Смачні сезони від Сенічкіна. Сенічкін Р. Сніданки. Зима. Весна. Літо. Осінь. – К.: Самміт-Книга, 208 с.
Для тих, хто слідкує за телевізійним контентом буде очевидним зв’язок цієї книги із кулінарною рубрикою шоу «Сніданок з 1+1». Власне, в ній вміщені вибрані найкращі кулінарні ідеї від телекухаря Руслана Сенічкіна, які, на думку автора, можна легко відтворити вдома.
Акцентування цієї кулінарної книги – двоаспектне. По-перше, вона заявлена як книга із рецептами сніданків. Але примітно, що не всі страви підпадають під це визначення. Тюфтелі, м’ясні рулети, спагеті й печеня – навряд чи їх можна назвати сніданком як в гастрономічному, так і в часозатратному сенсі, бо навряд чи в ранковій метушні у вас знайдеться зайві півтори години для чаклування над шарлоткою. По-друге, рецепти розподілені за сезонами. Це зручно, адже коли як не восени готувати гарбузову зупу, а взимку – джем із хурми? Проте тут також виникає питання доцільності такого зонування, оскільки воно не зовсім відповідає сезонній дійсності. Влітку хочеться чогось легкого, прохолоджуючого, свіжого та хрусткого. Натомість автор рекомендує нам випікати крамбли, брауні, пироги та пиріжки із літніх фруктів та ягід. Проте як підійти до плити, а тим паче випікати в ній, коли за вікном і всюди панує спека – незрозуміло. Незрозумілим також є принцип добирання фото для книги, адже деякі зображення нечіткі, побиті пікселями (наприклад, фотографії тарталеток з полуницею та вітамінного салату). Також бракує більше поетапних зображень приготування страви. Натомість нам пропонують візуально оцінити вже готову страву або ж пана Руслана в процесі приготування.
Проте, якщо відкинути факт рубрикації – рецепти, подані в книзі, є простими та цікавими, а результат виправданий та смачний. Текст подається чітко та просто, до кожного рецепту є передмова. Тому «Сніданки» можуть стати у нагоді тим, хто хотів спробувати приготувати щось із красивою назвою (соус бешамель, грабен, тарт, кантучі), але боявся складнощів у техніці. Всі рецепти адаптовані до українських інгредієнтів, а деякі із них розкривають традиційні страви з нового боку.
Півгодини на повноцінний обід. Олівер Джеймі. Смачні страви за 30 хвилин від Джеймі. – Л: ВСЛ, 288 с.
Англійський кухар Джемі Олівер знаний на весь світ своїми яскравими стравами, пропагандою здорового харчування серед школярів та неймовірно позитивним настроєм. Також варто відмітити його подорожі Британією для знайомства із новими рецептами та смаками, які розкривають строкатість історії Об’єднаного Королівства. До того ж, якщо дивитись його кулінарні шоу без перекладу, то можна навчитись не лише кухарським прийомам, а й англійської мови, адже мовлення Джеймі живе, сучасне та наповнене соковитими порівняннями. Тому вихід його книги українською – неабияка подія для тих, хто любить готувати разом із цим шаленим хлопцем.
Автор поєднав в одній книзі 50 меню швидких та корисних обідів. Головна мета – показати, що приготування домашньої їжі не потребує багато часу, великих статків та особливих умінь. Все, що вам необхідно, – відкинути всі відмовки та відкривати нові кулінарні горизонти. Головна родзинка «Смачних страв…» у тому, що на одній сторінці подається рецепт повноцінного збалансованого обіду із трьох страв, для приготування яких читачі можуть витратити не більше, ніж півгодини.
Техніка приготування також специфічна, адже розрахована на приготування кількох страв одночасно. Та варто відмітити, що всі процеси скомбіновані логічно та послідовно, хоча під час безпосередньо приготування може виникнути плутанина. З іншого боку, немає нічого кримінального в тому, щоб вилучати із меню один рецепт та готувати його окремо. Більш проблемним може виявитись пошук інгредієнтів, адже крес-салат, соус песто та бузиновий сироп можна придбати далеко не в кожному магазині, й далеко не за помірною ціною. Проте ви можете або не додавати ці всі «імпортні» інгредієнти, або створити справжнє кулінарне дивно, додавши смакову нотку від себе, поєднавши продукти різних кухонь.
Ще одна причина любити цю книгу – фотоілюстрації, які акцентують увагу в першу чергу на їжі та основних етапах. Адже під час готування виникають питання: «Чи так воно має виглядати?», «Наскільки має бути рідким тісто?» тощо. З цієї точки зору книга є продуманою, оскільки читача тримають в курсі того як все має бути.
Телевізійні смаколики з регіонів. Грубич К. Смачна країна. – Л.: ВСЛ
Ще одна книжка від телеведучого – цього разу від Костянтина Грубича, яка буде презентована лише у вересні, на Форумі видавців у Львові. Проте, поглянувши на неї одним оком, вже можна скласти враження. Насправді дуже хотілося кулінарної книги, яка би охоплювала не один окремий регіон, а, в ідеалі, всю Україну. Хотілося такої собі подорожі, яка освітлює культуру та життя людей з точки зору приготування їжі. Ось у чому правильність підходу «Смачної країни».
В цілому ця книга – одна велика розмова про Україну як про щось конкретне, як щось втілене в історії, фольклорі, в людях та, звісно, в кулінарній традиції. Книга поділена на 25 розділів за кількістю областей, включаючи Крим. Кожен із них починається розповіддю про історію регіону та його кулінарні традиції та особливості. Рецепти підкреслено народні, оскільки вони передаються від конкретної людини, у якої автор бере інтерв’ю. Наприкінці кожного рецепту є порада від Грубича, яка підказує як добирати продукти для страв.
Багато українців полюбили Костянтина за його невимушеність, щирість, простоту і корисні поради. Власне, у «Смачній країні» він продовжує говорити із людьми, говорити про людей і ділитися унікальним досвідом. Для когось вона стане відкриттям у плані пізнання кулінарних секретів, хтось знайде для себе приємне читання, а дехто вирушить у подорож слідами автора. Та в будь-якому випадку ця книга стане незайвою в бібліотеці любителя смачної літератури.
Джерело: Читомо
Впродовж десятків років у культурному середовищі говорили про Інститут книги у Польщі, про те, як багато він робить для промоції літератури, про те, що добре було б мати інститут, який виконував би ті ж функції в Україні.