Чи можлива дружба з колишніми?
Січень 27, 2019Існують дві протилежні думки.
Так: “Бо деякі колишні того варті”
Роббі Гарб, 30 років
Я завжди вважав, що розставатися просто. Немає сенсу сумувати за тим, що завершилось. Краще поводитись раціонально: видалити номер цієї людини з телефонної книжки, заблокувати її у соцмережах і прибрати з дому всі її речі.
Та потім у моєму житті трапилися стосунки з Б.
На відміну від інших своїх хлопців, я не знайомився з ним в інтернеті чи барі. Він був моїм найкращим другом з дитинства. Ми разом виросли у Сіднеї – і зрослися так міцно, як буває лише в юному віці. Ми ділилися один з одним усім, від шкільних пліток до сімейних проблем. Це йому я першому зізнався у своїй орієнтації, а він – мені.
Ми почали зустрічатися приблизно у 25, коли він повернувся у Сідней, поживши кілька років у іншому місті. Це виявилося непросто. Здавалося, кожна наша розмова переходила у суперечку.
Хотілося б сказати, що було й багато хорошого, та направду, наші романтичні стосунки не залагодились від початку.
Те, на що ми навіть не звернули б уваги, коли були просто друзями, – невинні жарти чи спізнення на вечерю, – спричиняло глибокі образи. Я поводився паскудно, і він теж. Добре знаючи один одного, ми прекрасно розуміли, як один одного боляче зачепити.
Нас вистачило на півтора року. Одного разу ми особливо жорстоко посварилися, і щось між нами зламалося назавжди. Ми обидва це відчули.
“Отже, це все?” – спитав я. – “Так, мабуть, усе”, – підтвердив він.
За кілька днів він від мене переїхав. Ми прожили разом близько чотирьох місяців, але він навіть не попередив, що з’їжджає. Вчора він іще жив зі мною, а сьогодні зник. Це було боляче. У глибині душі я вже кілька місяців хотів, щоби він з’їхав, та коли це сталося, квартира відразу спорожніла.
Наступні півроку ми не спілкувалися. Легше було переконувати себе, що він – погана людина, що я у ньому помилився, аніж розбиратися з клубком почуттів і думок у голові.
Якийсь короткий час така стратегія працювала.
А потім я отримав імейл з двома словами: “На каву?” Хоч яка коротесенька, але це явно була оливкова гілка – знак перемир’я. “Коли?” – відписав я.
Ми зустрілися – і у перші ж тридцять секунд я переконався, що більше у нього не закоханий. Раніше, коли ми зустрічалися, мені постійно хотілося одне з двох: або міцно його обійняти, або прибити. Але зараз почуття вгамувалися.
Ця зустріч також показала, як сильно я за ним скучив – як за другом, а не коханцем. Нам було легко теревенити майже про все на світі, хоч окремих тем ми уникали – наприклад, замовчували свої стосунки з іншими. Так чи інакше, я не хотів втрачати з ним зв’язок, і він так само. Ми погодились, що спробуємо бути друзями.
Наступні кілька місяців ми бачились регулярно.
Іноді у нас вичерпувалися теми для розмови, і западала незручна тиша. Часом відчувалася напруга, особливо коли ми намагалися обговорювати старі проблеми з часів наших стосунків. Ми підривалися на емоційних мінах, як навмисно, так і випадково. Ми обоє мусили навчитися стримувати свій язик.
Часом, після хорошої вечері, насміявшись з моїм другом, як у старі добрі часи, я приходив додому і думав, чи не закохуюсь у нього знову.
Та все це зрозуміло: методом проб і помилок ми поступово визначали межі нашої дружби. Добре, що ми не здалися й попрацювали на довгу перспективу.
Врешті-решт напруга зникла – ми розслабилися й перестали так сильно контролювати свою поведінку. Наші розмови стали більш невимушені, і ми почали розповідати один одному про своє особисте життя. Коли він уперше сказав, що з кимось зустрічається, у мене скрутило живіт – хоча я й сам на той час мав стосунки. Та поступово я звик і зараз сприймаю такі розмови абсолютно нормально.
Ми досі близькі. Я перестав бачити в ньому свого колишнього і ставлюся до нього, як до брата. Він має ключі він моєї квартири й може приходити, коли йому заманеться.
Ми навіть разом завели собаку: він доглядає за нею протягом тижня, а я – на вихідних чи коли він у відрядженні.
Один мій приятель називає це “романтичними стосунками без сексу”. Гадаю, для багатьох це так і виглядає. Та ми ретельно попрацювали над нашою дружбою, і її формат нас цілком влаштовує.
Не можна дружити з колишніми! – кажуть люди так, ніби це прописна істина. Погоджуся, це складно – але не значить, що неможливо. Труднощі бувають у будь-яких стосунках – на роботі, з друзями, з родичами. Ясна річ, що й колишні – не виняток.
Звісно, не всякі стосунки варті зусиль. Буває, людині легше депілювати все тіло воском, ніж піти на обід з колишнім. Та все ж, деякі люди варті того, щоб берегти стосунки із ними. Для мене, Б. – саме така людина.
Ні: “Це лише підсилює біль розлуки”
Марі-Клер Чаппет, 29 років
Хіба можна дружити з тим, кого колись палко кохав? Ні – якщо йдеться про кохання, яке зачепило тебе до самих глибин. І неважливо, чи розійшлися ви на хорошій ноті, чи ні, дружба – не варіант. Я усвідомила це на власному гіркому досвіді.
Ще будучи студенткою, я познайомилась із хлопцем, якому судилося стати моїм найбільшим коханням і перемотлошити моє серце, наче у блендері. Це був класичний красень, який миттєво викликав захоплення: високий, смуглявий, невідпорний.
У нас трапився швидкий секс, що якимось чином переріс у дружбу, що якимось чином переросла у стосунки.
Ми зустрічалися ще три роки після випуску, час від часу перериваючи стосунки. Щасливі вікенди, коли ми, наче пара голуб’яток, гніздувалися у його лондонській квартирі, перемежалися лютими суперечками на тему вірності й взаємних зобов’язань. Розставалися ми так само довго й заплутано, як зустрічалися – з фальстартами, вибаченнями і примиреннями.
Коли ми все ж таки розірвали романтичний зв’язок, то домовились, що збережемо дружбу, з якої колись почалися наші стосунки. Ми практично поклялися лишатися найкращими друзями до кінця життя – спілкуватися, регулярно бачитись, брати участь у житті одне одного.
Ми також умовилися, що повідомлятимемо одне одному, коли наші майбутні романтичні інтереси переходитимуть у щось серйозне.
Я мала б розуміти, що такі стосунки приречені від початку. Всі – від батьків до друзів – казали мені, що нічого путнього з того не вийде.
Скоро після нашого розриву мені прооперували щелепу. Колишній прийшов до мене у лікарню з квітами. Це зворушило мене – але не так, як зворушив би букет від друга. Ні, моє серце тьохкало, наче це кохана людина зробила мені приємність.
Допоки ми “дружили”, моє серце раз у раз тремтіло – коли він писав мені СМС пізно ввечері, коли запрошував на каву, коли не спішив розривати дружні обійми. Сама того не усвідомлюючи, невдовзі я вже аналізувала кожен його рух – як людини, на стосунки з якою сподіваєшся у майбутньому.
Я ревнувала, коли він згадував у розмові інших дівчат; я сповнювалася надії, коли він телефонував.
Думаю, це тому, що від наших колишніх стосунків так багато всього лишалося. У певному сенсі, зробитися з коханців друзями було дуже легко, адже ми відняли від стосунків сам лише фізичний бік(та й те, лишили довгі обійми).
Все інше лишалося: спільний акаунт у Netflix, численні повідомлення протягом дня, багатогодинні телефонні розмови. Часом я ходила на побачення з іншими людьми, – і, мабуть, він так само, – але нічого серйозного з того не виходило.
Попри нові побачення, моє серце вистрибувало з грудей щоразу, як ми ходили на “дружній обід”. Емоції зашкалювали, хоч би як ми не прикидалися “просто друзями”. Зрештою, саме це ми й робили: прикидалися. Хоча я йому ніколи цього не казала, озираючись назад, розумію, що мої почуття були ясні як божий день.
Звісно, усе це невдовзі розвалилося. Через півроку з початку нашої “дружби” я була на одній домашній вечірці, і взаємний приятель запитав: чи я вже знайома з новою дівчиною мого колишнього?
Затинаючись, я відповіла, що нічого про неї не знаю. Той здивувався: “Справді? Схоже, у них усе серйозно. Я думав, ви і досі близько дружите?”
“Виходить, що ні, – промовила я сама до себе, п’яна і заплакана. – Якби це був мій близький друг, я би потішилася за його нове кохання. А це мій колишній хлопець, який знайшов собі нову дівчину, про яку я нічого не знаю. Я не радію, як хороша подруга – я у відчаї, як безнадійно закохана жінка”.
Наступного ж дня я сказала йому, що більше не хочу з ним дружити. Він засмутився й зізнався, що тримав свої нові стосунки у секреті, бо не хотів зруйнувати нашу дружбу. Це було зворушливо, проте ще раз доводило, якою токсичною стала ця псевдодружба.
Хоч би як, повний розрив стосунків з тією людиною – одне з наймудріших рішень у моєму житті. Наш зв’язок був надто глибоким, проблематичним й просоченим почуттями, щоби трансформуватися у дружбу.
Ця невдала спроба навчила мене, що з такого кохання, як було у нас, ніколи не вийде м’яких і теплих товариських стосунків; своїми зусиллями ми лише підсилювали й розтягували у часі біль розлуки.
Завжди є спокуса замаскувати невдачу успіхом – спробувати побудувати дружбу на руїнах кохання; та зазвичай краще лишити все, як є, на знак поваги до проведеного разом часу.
Нині ми з колишнім обмінюємося повідомлення двічі на рік – у наші дні народження. Це зріла поведінка, і нічого більшого не треба. Наші стосунки прив’язані до певного періоду життя – минулого; як я переконалася, в інших періодах їм немає місця.
Зрозуміти це – перший крок до одужання від нещасливого кохання. Ви ніколи не були з тією людиною “просто друзями”, якщо мали сильні почуття; то з якого дива починати дружбу зараз?