Хрест на моїй шиї — не прояв віри. Чому я ношу його?

Я ношу його не як прикрасу, бо це не біжутерія. Хрестик на моїй шиї не для того, щоби добре виглядати або привернути погляд. Я ношу його не для того, щоб більше подобатися собі або кому‑небудь іще.

Складно, щоби хрест подобався. Адже це знак однієї з найстрашніших тортур, які лиш людина винайшла для іншої людини. Перше відоме нам зображення розіп’ятого Христа — на дерев’яних воротах римської базиліки святої Сабіни на Авентині — походить аж із V століття.

Прояв (не) віри

Якщо раніше християни й зображували якимось чином знаряддя смерті Ісуса, то це був так званий crux gemmata, тобто дорогоцінний золотий хрест, прикрашений коштовним камінням, без постаті Розіп’ятого. І ці зображення з’явилися майже через сто років після цих подій. Доти християни не використовували знаку хреста. Не так тому, що це було заборонено, як через суперечливий характер цього знаку. Ще принаймні два століття після Христа на дорогах імперії й надалі стояли хрести, на яких помирали раби. Хрест був дуже неоднозначним символом, який викликав питання.

І саме тому я ношу хрестик. Він повинен пробуджувати питання. У мене. Тому що, з одного боку, розіп’ятий Ісус не мав привабливості чи картинності, щоби на Нього дивитися; а з іншого боку, саме в контексті заповіді хреста Отець прорік до Нього і про Нього з Небес: «Ти Син Мій улюблений! У тобі Моє уподобання!» Хрестик на моїй шиї — для того, щоб я повертався до питання: чи я подобаюся Отцю? Чи може Він мати уподобання в моїх думках, рішеннях, словах, у тому, що я роблю? Чи приймаю я хрест у своєму житті, якщо його мініатюрний знак щодня одягаю на шию? Хрестик на шиї — це щоденне запрошення до такого найпростішого іспиту совісті.

Я не ношу його для того, аби щось продемонструвати. Хрест на моїй шиї не є проявом моєї віри або моїх поглядів. Хрест на шиї ще нічого не означає. Те, що я одягаю ланцюжок із хрестиком, не означає автоматично гарного свідчення про Того, хто на хресті помер. Хрест уже прикрасив чимало прапорів, транспарантів, він розміщений на багатьох емблемах. Не всі вони були використані пізніше в добрих цілях. Уже не одна демонстрація і не одна битва відбулася під знаком хреста, й не всі вони мали благородну мету. Хрестик на моїй шиї може стати як добрим свідченням про Ісуса, так і проявом невіри. Про це говоритимуть мої жести, слова, дії, поведінка.

Будильник

І саме тому я ношу хрест. Щоби у світі нескінченних боїв, демонстрацій, суперечок і боротьби він був якорем, який тримає човен мого життя на причалі іншого світу. Я одягаю його, аби пам’ятати, що Батьківщина, звідки я родом і до якої повертаюся, — інша. Це прапор, за яким я намагаюся повільно шкутильгати там, де починається Царство істини і життя, Царство святості й благодаті, Царство справедливості, любові та миру.

Я ношу його не для того, щоб він беріг мене від нещасть або змінював мене незалежним від моєї волі чином. Це не амулет. Із хрестом на шиї я можу потрапити під машину, захворіти на рак, втратити роботу. Так само, як, носячи його, можна обдурювати, пліткувати і стати кошмаром для тих, хто мусить жити зі мною на щодень. Він не змінить якимось магічним чином мене чи довколишню реальність. Такі зміни не зробить жодна, навіть «охрещена», магія, ані духовна система чи механізм. Трансформацію або Песах мого життя і світу навколо може здійснити тільки Бог — Господь усієї реальності та мого маленького серця.

І саме тому я ношу хрест. Щоб він нагадував мені, Кому це все належить і Хто має останнє слово. Я ношу його, щоби пам’ятати, що був відкуплений дорогою ціною, а той, Хто відкупив і омив мене своєю Кров’ю, не має наміру відмовлятися від мене. Хрест на шиї — це обіцянка і запрошення дозволити Йому діяти в мені, але без мене. Щоби я співпрацював із Ним, так як я зможу, для мого спасіння. Тут і зараз. У тому, де я застряг, і в тому, з чим борюся.

Ісус пішов на хрест, аби все притягнути до себе. Він помер і воскрес. І все ж, у певному сенсі, драма мого відкуплення триває. Паскаль писав: «Агонія Ісуса триватиме аж до кінця світу. Не годиться спати в цей час». Я ношу хрест, тому що мені потрібен будильник.

д-р Міхал Любовицький, Aleteia