Різдвяний піст: що зробити, щоб він пройшов з користю?

Початок Різдвяного посту. Безліч планів… Але не встигаєш схаменутися, як наступило Різдво. Піст промайнув, і залишилося лише почуття незадоволеності. Нічого із задуманого не вдалося. Що зробити, щоб піст пройшов з користю?

Стань сонечком

Можна знайти багато настанов, що прекрасно розповідають про те, що в піст головне, що – зовнішнє, що – засіб, інструмент для досягнення цього головного. Але ми дуже часто забуваємо про те, що піст повинен приносити радість зближення з Богом – і не тільки нам, але й нашим близьким.

Взагалі піст – це час посиленого напруження в духовному житті, а духовне життя – це прагнення до збільшення, втілення в житті любові. На собі це перевірити важко, а от на близьких – дуже легко.

Ми, на жаль, часто так влаштовані, що на роботі, на людях стримуємося. Це пов’язане й з марнославством, і з деякими незручностями, з тим, що нас чужі добре не знають. А наші сімейні знають нас як облуплених, і ми перед ними вже не приховуємо ніяких своїх недоліків. І дуже часто так буває, що людина дратується, кричить саме на своїх найбільш улюблених і дорогих. Найулюбленішим дістається вся наша гидота. Це такий парадокс, пов’язаний з нашим гріховним улаштуванням.

Саме на викорінювання цього можна й направити основні зусилля посту. Нехай це буде час, коли від мене не постраждає жоден член моєї родини – ні дружина, ні діти, ні чоловік, ні мама, ні теща, ніхто. Ні співробітники на роботі. Нехай їм усім буде із мною добре. Я буду намагатися берегти мир і доброзичливість з усіма. Якщо сказати простіше – будь сонечком для всіх, з ким живеш і працюєш.

Якщо не виходить, значить, піст зривається.

Треба постаратися служити своїм близьким. Служити їхньому доброму, гарному, радісному настрою. Не перекладати на них вагу своїх турбот і проблем, якими навантажили на роботі, берегти їх від цього. Якщо бачиш, що дружина стомилася, помий за неї посуд. Читай з дітьми книжки, а не сиди біля комп’ютера, гуляй з ними, ще що-небудь із ними таке роби, що для них корисне й важливе. Казки їм розповідай. Роби зусилля для того, щоб близьким було краще й радісніше жити з тобою.

І це буде насправді такою перевіркою, чи дійсно я пощуся в своїй душі, чи ні.

Цікаво, що ми в житті святих, дуже часто зустрічаємо сюжет про те, що молодого ченця не благословляють іти й жити одному. Тому що в нього на самоті виникає ілюзія, що він подолав свої страсті. І його повертають назад, тому що тільки в довголітньому спілкуванні із близькими людьми, а чернеча спільнота – це майже родина, це люди, вже близькі один одному, – виявляються, реально стають видимі всі ті страсті, які в нас перебувають.

Для чого Богом дається такий досвід? Для того щоб людина пізнала себе краще й спочатку із цим справилася, а потім уже могла підніматися на наступні щаблі чесноти. А ми читаємо Святе Письмо, молимось, що прекрасно й добре. Але при цьому наші близькі дуже сильно страждають від нашого роздратування, від нашої неуважності, нашої зацикленості на собі. Якщо почати із цього, можливо, і все інше – і молитва, і читання – теж буде правильним.

Згадати, що Різдво нам необхідне

Різдвяний піст не такий строгий, як Великий, але він теж має глибокий духовний зміст – готує нас до появи Бога на землі, нагадує, як чекали й готувалися покоління старозавітних людей до приходу Месії. Людина непостійна, забудькувата, вона схильна втрачати знайдений скарб – така наша упала природа. «Але ж маю проти тебе, що любов свою першу покинув», (Откр. 2, 4) – говорить Господь, звертаючись до Ефеської Церкви. Перша любов як до людей, так і до Бога увесь час втрачається, а це і є зрада, зрадництво, безжиттєвість. Тому зараз дуже важливо згадати про значення Різдвяного посту.

Кілька тисячоліть світ чекав Спасителя, віра була як ниточка, вона губилася, і всі закінчували зрадою й ішли до пекла. Згадаємо про це, про те, що самі ми, без Божої допомоги, безсилі. І якби просто Господь посилав нам з небес благодать, ця благодать нікого не виручила б. Небеса повинні були зійти на землю, прийняти людську природу, розділити з людиною всі її страждання аж до смерті.

Бог умерти не може, а от Син Людський і Син Божий – може. Тому Спаситель народився на світ і перетерпів у цьому світі до кінця, до Хресної смерті.

На Різдво Церква співає: «Слава во вишніх Богу, і на землі мир, у людях благовоління». До народження в світ Сина Божого не було в людях благої волі. Люди й уявити не могли, що когось можна вибачити й помилувати. Ми пропадали, ішли в небуття, і з’явився Той, Хто не за щось, не за якісь заслуги, а просто так виручив нас. Призабуло суспільство, що ми віримо в Бога, Який Своєю добротою, чоловіколюбством перевершує всі закони, усі встановлення, і воскрешає того, хто вмер.

Різдво вказує нам на історичний момент, у якому життя небесне досягло землі. Ми вважаємо, що добро на землі природне, що тьма не осягнула світло, а Літургія говорить інше. Вона говорить, що світло – це завтрашній день, і Христу ми на Літургії дякуємо за те, що Він нам дарував завтрашній день. Прийшло завтрашнє життя, а сьогоднішнє ще не прожите, і в ньому, сьогоднішньому, люди спотикаються, падають і можуть умерти, так і не повіривши в милість. Можуть не знайти Спасителя.

Піст допомагає нам згадати свою віру, переконатися, що вона слабка, обновити її, знову знайти живу віру. Різдво – завжди відновлення віри. Це необхідно, як необхідно обновляти наші стосунки один з одним. Кожна бесіда із другом – спогад про першу зустріч із ним. А коли перестаємо спілкуватися, стосунки засихають. Так і у вірі. Коли людина вперше приходить до Бога, вона вся у трепеті, не може підняти очі, як митар. А потім стає упевненою, віра слабшає й умирає, залишається механічна звичка. Не тільки за злом у собі треба стежити, але й за добром, щоб воно не стало звичним, не заснуло. Тому пости нам необхідні, як необхідні зустрічі із друзями.

Відмова від непісної їжі важлива, тому що допомагає мені зрозуміти, наскільки тілесне переважає поки над душевним (не говорячи вже про духовне). Якби я так відчував свої душевні переживання, як відчуваю зміну раціону… От і привід зітхнути: «Господи, коли ж душа моя стане панувати над тілом, а не навпаки?». Тому що цей стан ненормальний, нечесний стосовно інших. У такому стані я і в іншій людині, навіть у найближчій, бачу в першу чергу тіло, а душу її не розумію. Моя душа спить, і піст допомагає її розбудити, а без цього, без душевного чування, неможлива жива віра.

І все-таки тілесний піст – не головне. По можливості менше метушіться, скоротіть розваги, знайдіть час для серйозного читання, для роздумів про вічне, для спогадів про перший прихід до храму, першу сповідь, перше причастя. Постарайтеся бути уважними під час молитви, вдумайтеся в зміст. Адже як часто ми в суєті читаємо молитви наспіх, механічно, а зміст губиться, зникає.

Церква знає природу людини, її ритми, і як турботлива мати, вона нам підказує, що прийшов час підготуватися до Різдва, згадати, що воно нам необхідне.

За матеріалами: stbasilparish.at.ua