Солодке неробство: чому нам слід працювати менше

Коли я переїхала з Вашингтона до Рима, найбільше мене вразили не стародавні колони та базиліки, а неквапливе життя італійців.

Я бачила стареньких жінок, що виглядали з вікон, годинами спостерігаючи за перехожими, або родини, які прогулювалися вечірнім містом, зупиняючись на кожному кроці, щоби привітати знайомих.

Геть іншим було й офісне життя. Тут було не прийнято перехоплювати сандвічем за комп’ютером – в обідню перерву всі виходили в ресторан, де замовляли повноцінний обід.

Уміння італійців нічого не робити – dolce far niente (“солодке неробство”) – відоме світу ще з XVII століття, коли молоді європейські аристократи вирушали в подорожі Італією з метою освіти.

Хоча після неквапливої обідньої перерви, в ресторані чи вдома, італійці зазвичай повертаються в офіс, де можуть працювати до пізнього вечора, це вміння поєднувати роботу з відпочинком завжди вражало мене.

Солодке неробство виглядає повною протилежністю сучасної догми продуктивності: творчої, інтелектуальної чи виробничої.

Але намагаючись встигнути дедалі більше, ми раптом помічаємо, що безперервна діяльність не підвищує ефективність нашої праці. Радше, навпаки.

Дослідники виявляють, що наприкінці 14-годинного робочого дня ми не лише працюємо набагато гірше, але й взагалі такий режим роботи вбиває творчість та пізнання.

З часом це призводить до фізичних хвороб – і, як не парадоксально, до відчуття марності всіх наших зусиль.

Уявіть собі, що вам треба віджатися 10 000 разів. Найшвидше було би зробити це за один підхід, але це не можливо.

Але якщо ми розтягнемо віджимання на кілька тижнів і робитимемо їх між іншими справами, досягнути мети стане набагато реальніше, каже Джош Девіс, автор “Двох чудових годин” (Two Awesome Hours).

“Наш мозок в цьому сенсі дуже схожий на м’яз, – пояснює Девіс. – Задайте йому неправильні умови, і він зробить дуже мало. Але за правильних умов ми можемо впоратися майже з будь-чим”.

Зроби або вмри

Однак багато хто з нас вважає, що мозок – це комп’ютер, здатний до постійної роботи. Але такий підхід є не тільки неефективним, але й шкідливим.

“Коли організм благає про відпочинок, а ви штовхаєте його до межі, він реагує хронічним уповільненим стресом, який з часом може бути дуже небезпечним”.

Тривалий робочий день збільшує ризик ішемічної хвороби серця на 40%, а також підвищує ризик інсульту та депресії.

У Японії це навіть призвело до тривожної тенденції, яка отримала назву “кароші”, або “смерть від перевтоми”.

Порада Франкліна

Утім, дехто з найбільш творчих і працьовитих людей у світі розуміли важливість відпочинку.

“Працюйте над чимось одним, поки не завершите, – радив художник і письменник Генрі Міллер у своїх 11 заповідях письменника. – Зупиняйтеся в призначений час! І не відмовляйтеся від житейських радощів! Зустрічайтеся з друзями, подорожуйте, випийте, якщо вам це потрібно”.

Навіть один з батьків-засновників США Бенджамін Франклін, безперечний взірець працьовитості, регулярно проводив деякий час у неробстві.

Він завжди мав двогодинну перерву на обід, а також вільний вечір і повноцінний нічний сон.

І він багато часу приділяв улюбленим справам та спілкуванню з людьми.

Навіть на світовому рівні немає чіткої залежності між продуктивністю та середньою тривалістю робочого часу в країні.

Наприклад, робочий тиждень американця в середньому на 4,6 години довший, ніж у норвежця. Але ВВП на одну відпрацьовану годину в Норвегії становить 78,70 дол., тоді як у США – 69,60 дол.

А італійці зі своїм “дольче фар нієнте” виробляють за годину майже на 40% більше, ніж Туреччина, хоча робочий тиждень в Італії триває в середньому 35,5 години, а в Туреччині – 47,9 години.

Італія практично наздоганяє Сполучене Королівство, де в середньому працюють 36,5 годин на тиждень.

Виявляється, всі ці перерви на каву – зовсім не марні.

Геніальна ідея

Взагалі 8-годинний робочий день виник, коли роботодавці з’ясували, що скорочення робочого часу мало зворотний ефект: всупереч очікуванням, воно підвищило продуктивність праці.

Під час індустріальної революції робочий день тривав від 10 до 16 годин. Ford став першою компанією, яка провела експеримент із 8-годинним робочим днем, виявивши, що ефективність праці співробітників зросла не лише протягом години, але й усього дня.

Якщо 9 годин краще за 10, чи може бути ще коротший робочий день більш ефективним? Можливо. Дослідження свідчать, що для людей старше 40 років оптимальна довжина робочого тижня складає 25 годин.

Здається, це підтверджується тим, як люди працюють протягом робочого дня.

Одне дослідження, в якому взяли участь майже 2 тис. британських співробітників, показало, що протягом восьмигодинного робочого дня ефективно вони працювали лише 2 години 53 хвилини.

Решту часу було витрачено на соцмережі, читання новин, спілкування з колегами, їжу – і навіть пошуки нової роботи.

А коли робота потребує більшої концентрації уваги, час, протягом якого ми здатні утримувати її, стає ще коротшим.

Під час “зосередженої практики”, необхідної для опанування будь-якого вміння, ми потребуємо більше перерв, ніж нам здається.

Більшість людей без перерви можуть осилити лише годину такої праці. А багато професійних музикантів, письменників та спортсменів, ніколи не присвячують своєму ремеслу більше п’яти годин поспіль на день.

А що ж вони роблять решту часу? Багато хто використовує його щоб подрімати, що є найкращим способом відновити сили, зазначає психолог Андерс Ерікссон із Стокгольмського університету.

Інші дослідження показують, що короткі часті перерви допомагають утримувати концентрацію уваги на високому рівні.

Активний відпочинок

Утім, “відпочинок” – це не зовсім те, що відбувається в нашому мозку, коли ми думаємо, що нічого не робимо.

Ділянка мозку, яка активується, коли ми “нічого” не робимо, відома як мережа пасивного режиму роботи мозку (СППРМ). Вона відіграє вирішальну роль у формуванні спогадів та передбаченні майбутнього.

Вона також активується, коли ми спостерігаємо за іншими, метикуємо про себе, виносимо моральні судження або намагаємось зрозуміти емоції інших людей.

Іншими словами, якщо цю мережу вимкнути, ми б не змогли запам’ятовувати, передбачувати наслідки подій, розуміти соціальну взаємодію та себе, ми би були нездатні до етичних вчинків та співчуття. Отже, ми б не змогли функціонувати не тільки на робочому місці, а й у житті.

У нас також не з’являлися б нові ідеї та причинно-наслідкові зв’язки.

СППРМ – це місце, де народжується творчість. Адже ця ділянка активується, коли в нас виникають асоціації між непов’язаними, на перший погляд, речами або коли нам на думку спадають оригінальні ідеї.

Саме в цій ділянці мозку і відбувається те, що ми називаємо осяянням. Коли геніальна думка виникає у вас, як у Архімеда, під час прийому ванни або на прогулянці, дякувати за це ви маєте своєму організму.

Але найголовніше – якщо ми не знаходимо часу зануритися в самих себе, ми втрачаємо важливий ключ до щастя.

“Переважну частину часу ми робимо речі, не замислюючись про їх сенс”, – зазначає Мері Хелен Іммордіно-Янг, нейробіолог з Інституту Мозку і творчості при Університеті Південної Каліфорнії.

“Коли у вас немає можливості побачити ваші дії в ширшій перспективі, з часом вони починають здаватися марними і порожніми, непов’язаними з вашою особистістю. А це відчуття шкодить як психічному, так і фізичному добробуту”.

Пожива для розуму

Утім, якщо ви колись пробували медитацію, ви знаєте, як важко нічого не робити. Хто з нас вже за 30 секунд неробства не починає тягнутися за телефоном?

Насправді, бездіяльність змушує нас почуватися так ніяково, що ми краще завдамо собі шкоди, ніж нудьгуватимемо.

В 11 різних дослідженнях замість того, щоб сидіти без діла, учасники обирали якусь діяльність, навіть якщо це означало вдарити себе електрошоком. Хоча нудьгувати вони мали лише від 6 до 15 хвилин.

Хороша новина полягає в тому, що для відпочинку зовсім необов’язково в буквальному сенсі нічого не робити. Ви можете активно обмірковувати питання, яке вас турбує, або обговорювати його з друзями або просто захопитися гарною книжкою.

Навіть соцмережами можна користуватися усвідомлено.

“Якщо ви бездумно ковзаєте поглядом по світлинах ваших друзів, у мозку нічого не відбувається. Але якщо зупинитися і замислитися над тим, що відчуває людина на фото і яка історія прихована за ним, мережа пасивного режиму роботи мозку почне працювати”, – каже Іммордіно-Янг.

Насправді прибрати шкідливі наслідки постійної діяльності, досить просто. Один експеримент показав, що коли дорослі та діти протягом чотирьох днів перебували на свіжому повітрі без гаджетів, їхня продуктивність і креативність покращувалися на 50%.

Навіть одна прогулянка на свіжому повітрі здатна поліпшити творчий потенціал.

Інший дієвий способі відновити мозок після тривалої праці – це медитація. Лише тиждень практики для тих, хто ніколи не медитував раніше, і один сеанс для досвідчених практиків, підвищує творче мислення, настрій, пам’ять та увагу.

Та будь-яка інша діяльність, яка не потребує повної концентрації, як-от в’язання або малювання, також чудово допомагає.

Як писала Вірджинія Вулф у “Своїй кімнаті”: “Малювання було простим способом завершити невдалу ранкову працю. Але саме в таких безцільних заняттях та в мріях часто й народжується істина”.

Вогнище не згасне

Але чому нам там важко залишити комп’ютер на 15 хвилин або вийти з поштової скриньки на ніч? Частково ці труднощі пояснюються страхом втратити контроль. Нам здається, що варто лише на мить відпустити хватку, як все одразу завалиться.

Це – хибне уявлення, вважає поет, підприємець і особистий консультант Жанна Робінсон.

“Мені подобається порівнювати роботу з вогнищем. Коли ми починаємо власний бізнес, нам дуже страшно залишити справу хоча б на тиждень чи найняти когось, хто буде виконувати нашу роботу. Нам здається, щойно ми відвернемось на хвилину, вогонь згасне”.

“Але якби ми просто повірили, що вуглини достатньо гарячі, і якщо ми відійдемо на хвилину, хтось обов’язково підкине дров у вогнище, і полум’я знов спалахне?”

Для тих із нас, хто постійно відчуває потребу діяти, це непросто.

Але, як виявляється, щоби досягати більшого, потрібно навчитися робити менше.

Джерело