Чим виховання американських дітей відрізняється від виховання українських, 24 каналу пояснила освітня психологиня, членкиня Американської психологічної асоціації, фахівчиня з психічного здоров’я Ані Леоніла Іоселіані.
За її словами, глобальна різниця виховання – у філософії. Американський підхід до виховання не передбачає покарань. Він заснована на винагородах та підкріпленнях.
Найкраще, як каже психологиня, пояснювати різницю на конкретних побутових прикладах.
Приклад. Ми заходимо у супермаркет. Посеред зали дитина починає плакати і кричати, що хоче Kinder. У цій ситуації я найчастіше чую в Україні агресію з боку мами: “Чому ти мене ганьбиш? Чому ти не можеш себе нормально поводити? Зараз ми прийдемо додому, і я тобі покажу!” В Америці такі ситуації – це привод чогось навчити.
Коли дитина кричить про Kinder, їй треба пояснити словами, чому вона зараз не може його отримати. Умовно:
- у тебе вже є така іграшка вдома;
- я тобі вже його купувала;
- ми його купуємо тільки в якісь особливі дні.
Найголовніше – пояснити, чому ні. Найстрашніше, коли мама каже: “Ні, тому що я так сказала”. Це не причина. Якщо мені, дорослій, зараз хтось скаже: “Ні, тому що я так сказала”, у мене також почнеться істерика. Дитина тим більше не розуміє таких абстрактних понять, як моральні цінності матері. Тому вона реагує дуже адекватно: вона щось хоче, їй не дають бажаного, відмовляючи незрозуміло чому,
– пояснила психологиня.
Після пояснення, чому зараз бажане отримати неможливо, дитина одразу не заспокоїться. Вона продовжить плакати. Тоді потрібно дати дитині надію. Наприклад, сказати: “Я розумію, що тобі зараз сумно, але це мине”.
Потім необхідно запропонувати дитині альтернативу. Наприклад: “Сьогодні ми Kinder не купимо, але коли ти матимеш певне досягнення, отримаєш за нього винагороду”.
Так ми вибудовуємо систему винагород. Вибудовувати її також важливо. Якщо ви працюєте і працюєте добре – ви отримуєте за це зарплату. Якщо ви вкрали машину – вас садять до в’язниці. У соціумі діє правило: якщо ти робиш добре, тобі дають винагороду. На цій ідеї тримається сучасний світ,
– уточнила фахівчиня.
Є люди, які кажуть, що винагорода псує дитину. Мовляв, потім, коли дитина виросте і не отримає винагороди за хорошу поведінку, вона розчарується. Маячня. Найголовніша функція батьків – виростити повноцінну людину, яка зможе функціонувати в дуже складному та несправедливому соціумі. Ми повинні дзеркалити правила великого соціуму в нашому мікросвіті сім’ї,
– додала Ані Леоніла Іоселіані.
За її словами, “ми не можемо вигадувати для дитини правила в нашому мікросоціумі, які не відзеркалюватимуться у великому соціумі. Якщо ми їх придумаємо – ми не виростимо самостійну людину”.
Експертка пояснила, що коли дитина вийде за межі сім’ї – піде до школи, інституту, на роботу – її не всі любитимуть, оберігатимуть і захоплюватимуться. Тоді її будуть винагороджувати за ті речі, які вона робить добре та правильно.
Якщо таких ситуацій не буде – життя все ж таки нечесне – ми до цього теж готуємо дитину. Ми це робимо розмовами та прикладами. Якщо трапляється щось погане – ми це обговорюємо. Але спочатку нам потрібно вибудовувати систему винагороди. Тому що на ній працює весь світ,
– зазначила Іоселіані.
Для чого потрібні заборони
Глобально заборони потрібні для безпеки. Якщо дитина хоче грати з ножем, ми їй це забороняємо, але пояснюємо, чому ми забороняємо це: це небезпечно, ти можеш поранитися і тобі буде боляче.
Все дозволяти дітям також не потрібно – необхідно використовувати здоровий глузд. Якщо щось, що хоче дитина, небезпечно, ми пояснюємо їй, чому цього робити не потрібно і даємо альтернативу. Наприклад: ти не стрибатимеш з шафи, але ти можеш пострибати на дивані.
Потрібно вмикати логіку. Немає нічого страшного, якщо дитина подивиться мультик не 20, а 30 хвилин. Якщо дитина нічого не робить взагалі, крім перегляду мультика, то це вже проблема. Тоді треба не забороняти,
– зазначила експертка.
Загалом, за її словами, батькам дітей до підліткового віку потрібно вміти:
- говорити й все пояснювати;
- багато говорити й багато пояснювати;
- мати багато терпіння і вміти тримати “покерфейс”;
- любити свою дитину.
“Якщо ми ставимося до дитини з повагою та любов’ю, якщо ми дивимося на неї як на повноцінну людину, то все вище сказане стає набагато легшим”,
– резюмувала фахівчиня.
