Незнана Львівщина: містечко, де ткали килими для Європи та США

Глиняни, що у Золочівському районі, одне з найменших містечок не лише Львівщини, а й України загалом. Згідно з народними переказами, назва містечка походить від того, що попри достатню кількість довколишніх лісів, місцеві мешканці будували свої будинки з глини.

Магдебурзьке право для найменшого містечка

Перша письмова згадка про Глиняни відноситься до 1379 року, а вже менш ніж через два десятки років вони отримують Магдебурзьке право, тобто статус міста з самоуправлінням. Як наслідок, Глиняни почали розростатися, вже у 1621 році у місті були 3 синагоги, 2 храми і 1 костел. Впродовж ХV – ХVIII ст. Глиняни були центром найменшого повіту в Галичині. Цікаво, що впродовж 1939–1941 і 1944–1962 років ця традиція адміністративної окремішності збереглась, тоді Глиняни були центром окремого району.

Україномовне містечко польсько-єврейської Галичини

Однією з прикметних ознак історії міста, є те, що завжди більшість населення тут становили українці, що можна вважати винятковим явищем для галицьких міст та містечок, де найчастіше переважали поляки або євреї. Більше того, Глиняни були єдиним містом Галичини, де урядовою мовою в магістраті була українська. За офіційними списками Львівської греко-католицької Митрополичої Єпархії 1911 року у Глинянах жили 4835 осіб, серед них було 3142 (65%) греко-католиків, 555 (10%) римо-католиків та 1142 (25%) юдеїв.

«Резиденція» килимарства

З XVII ст. Глиняни стають одним із центрів розвитку ткацького промислу, зокрема килимарства. У 1885 році глинянський парох отець Филимон Решетилович заснував у Глинянах «Товариство ткацьке». Місцеві килими користувалися значним попитом. У 1921 році в Глинянах створили килимову фабрику Михайла Хамули. Її продукція експонувалася на виставках у Варшаві, Парижі, Нью-Йорку і, зокрема, відзначена золотою медаллю на виставці у Познані 1929 році. Аби забезпечити фабрику, яка стрімко розвивалася кваліфікованими працівниками Михайло Хамула відкрив курси килимарства. Станом на 1939 році у місті налічувалось понад 500 ткачів. Глинянська килимова фабрика мала свої торгові представництва у багатьох містах Європи та США. Михайло Хамула також був головою надзірної ради банку, головою надзірної ради районної молочарні, членом місцевої шкільної ради, фінансував спортове товариство «Сокіл» і міську футбольну дружину, культурно-освітні заходи міста. З приходом радянської влади, після того як фабрику було націоналізовано, він був змушений емігрувати до США, де згодом видав спогади про Глиняни «Місто моїх килимів».

Найцікавіші пам’ятки

Найвідомішою пам’яткою Глинян є дерев’яна церква Успіння Богородиці, зведена у 1749 році. Під час великої пожежі у 1886-му, коли згоріло все середмістя Глинян, храм дивом залишився неушкодженим.

Тут знаходиться чудотворний образ Розп’яття Ісуса Христа. У 1930-х роках храм вже був аварійним і у ньому перестають проводити богослужіння. Тоді коли церкву вже хочуть розібрати, раптом на Святвечір 6 січня 1936 року місцеві мешканці побачили у церкві світло – засіяла запрестольна ікона Розп’яття Ісуса Христа. Через три тижні, коли сяйво зникло, люди побачили, що образ самовідновився і вкрився позолотою. 

Спеціальна комісія зі Львова після детальних обстежень підтвердила, що відновлення образу відбулося без людського втручання. За три роки після цього в Успенській церкві Глинян біля чудотворної ікони зафіксовано близько 3000 зцілень. Відомості про відновлений образ були передані до Риму. Папа Римський Пій XI коронував образ «Розп’яття» і надав церкві право проведення 5 відпустів протягом року. У радянський час в церкві діяв музей килимарства. Нині сюди знову приїжджають паломники. Цікаво, що в Глинянській церкві за дозволом митрополита Андрея Шептицького жінкам дозволено заходити у вівтарну частину, де знаходиться запрестольна ікона.

http://tvoemisto.tv/