Зелені свята: традиції святкування

Скоро християни відзначатимуть одне з найбільших свят церковного календаря − свято Трійці. Також П’ятидесятниця, День Зіслання Святого Духа. Свою назву свято отримало на честь сходження Святого Духа на апостолів, яке їм обіцяв Ісус Христос перед своїм Вознесінням на небеса.

Цього дня у православних храмах виконується одна з найурочистіших та найвеличніших служб в році: підлогу храму устеляють свіжоскошеною травою, ікони прикрашають березовими гілками. Наступного дня, у понеділок, святкують День Святого Духа.

Народна назва свята − обрядовість Зелених свят знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі її лежали культ дерев та рослинності, магія закликання майбутнього врожаю.

Зокрема, в деяких регіонах України залишився звичай на тижні перед святами завивати вінки. А вже в  неділю, в день Тройці, дівчата йдуть у той самий ліс, де завивали вінки, щоб знову розвивати їх. Кожна пара оглядає свій вінок: чи ще свіжий, чи вже зів’яв? По цьому судять про своє щастя. Також в такий спосіб ворожать про довговічність батьків, сестер, братів і наречених. Ворожіння відбувається при розвиванні вінків: чий вінок ще не засох, тому довго жити. Отже, вінки були сплетені на батька, матір, сестру, брата й нареченого. Зів’ялі вінки кидають у воду: як попливе — щастя, а як потоне — біда!

На Зелені Свята обов’язково квітчали криницю, в хаті все озеленювали. Напередодні цього свята, домівку прикрашають зеленими гілками дерев, а також встелюють долівку м’ятою, лепехою.

Традиція освячення криниць пов’язана з віруванням у існування русалок. У день П’ятидесятниці, після літургії, йти хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. На зворотному шляху священик обходив усе село й теж кропив свяченою водою; ті з прихожан, які бажали повного посвячення своїх будівель, виносили до воріт стіл, покривали його скатеркою, а зверху клали хліб-сіль. Священик зупинявся біля такого столу і, прочитавши Євангеліє, заходив до хати й кропив свяченою водою всі стіни, а потім ішов і кропив усі інші будівлі, що були в господарстві.

Русальний тиждень — тиждень після Трійці, коли по землі ходять русалки. У перший по Трійці четвер русалки святкують свій Великдень. По закінченні тижня після Трійці русалок урочисто виряджали із села.

За народною уявою, русалки — це дівчата або молоді жінки, котрі під час купання втопилися. Утоплениці-русалки на віки-вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що чудом збудовані з прозорого кришталю.

Місяць і зорі викликають русалок з води. З тихим плескотом хвиль, розгортаючи своїми блідими руками густе латаття, русалки виходять на берег. Русалки не мають на собі одягу, вони голі, у них біле знекровлене тіло, довге хвилясте волосся, зелене, як трава; стан високий і гнучкий, а очі палкі й сині, як морська глибочінь. На голові у кожної русалки — вінок з осоки, і тільки в старшої, царівни, вінок з водяних лілей. Вийшовши з води, русалки сідають на березі, розчісують своє довге волосся, або беруться за руки і водять дивовижні, з таємничим шепотом, хороводи. Іноді русалки вилазять на дерева й гойдаються на гіллі, як на гойдалці, співаючи пісень. Русалчині пісні небезпечні: хто почує їх, то, як зачарований, підійде близько до русалок, а русалки тоді заманять його до себе, візьмуть в своє коло, будуть бавитися з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку, на дно.

З дерев русалки найбільше люблять клен і дуб. Гойдаючись на гіллі, русалки часом розважаються, вони розмотують на деревах нитки, що їх крадуть у тих жінок, котрі заснули без молитви. Часом русалки бігають і по полях, засіяних житом; плещучи в долоні, вигукують: “Ух, ух !… Солом’яний дух!” Від клечальної неділі

В Україні довго зберігався звичай серед жінок — в русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, що його ніби русалки брали собі на сорочки. Ба більше: на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його парою русалки будуть ситі. В русалчин тиждень не слід кидати лушпиння з яєць, бо як потрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям. Не можна сіяти муку просто в діжу, бо буде багато русалок.

В русалчин тиждень ніхто не відважується купатися в річці, хіба що відьми, бо лише самі вони не бояться русалок. В Зелений тиждень, у четвер, ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок; щоб вони не попсували домашньої худоби, птиці й усього господарства. Цей день називається — Русалчин Великдень; ранком, як тільки зійде сонце, дівчата йдуть у поле “на жита” й беруть із собою хліб із житнього борошна, окремо для цієї оказії спечений; замішується той хліб на свяченій воді. В полі дівчата ламають хліб на кілька шматків, діляться ним порівну, а потім кожна йде на ниву свого батька, де росте жито, і там на межі кладе той хліб для мавок, — “щоб жито родило”.

Крім того, дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи при собі полин та любисток, і там у лісі кидають завиті вінки русалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів. У тих вінках, як думають дівчата, русалки бігають по нивах і в лісах.

Починаючи з четверга Зеленого тижня, дівчата не йдуть у поле поодинці, і не купаються в річках, — “щоб русалки не залоскотали”. Дівчата носять при собі полин і любисток, бо цього зілля бояться русалки. Якщо доводиться брести у воду, то спершу треба накидати полину, чи любистку, і тільки тоді вже можна заходити в воду.

Серед русалок є й лоскотниці — це душі дівчат, що померли зимою; вони з’являються на полях і до смерті залоскочують дівчат і хлопців, якщо ті потраплять до них.

Напередодні Тройці не можна дівчатам ходити в ліс, бо там їх можуть зловити русалки й питати: “Полин, чи петрушка?”. Якщо дівчина скаже “полин”, то русалка на це: “Сама ти згинь!” — і відпустить, а як скаже дівчина: “петрушка”, то русалка: — “Ти ж моя душка!”, — і залоскоче дівчину до смерті.

Українські дівчата за старих часів на Зелені свята “водили тополю”. Серед дівчат обиралася найвища дівчина — “тополя”. Обрану “тополю” прикрашали намистом, різнокольоровими стрічками, барвистими хустками. І ось “тополя” вбрана, тепер дівчата починали водити її по селу й по полях. Кожна людина, яка зустрічала цю урочисту процесію, повинна була чимось обдарувати дівочу громаду. Подібну традицію мають білоруси — “водіння куща”, хорвати, естонці, німці, чехи та словенці водять убраного зеленими гілками хлопця — “зеленого Юрія”.

Символом Трійці стали березові гілки, які допомагали в пошуку судженого і дарували зцілення хворим. Так, березою прикрашали будинок, двір, а також церкви. Дівчата вплітали березові гілки у вінки, вірячи в те, що зелень допоможе міцно “прив’язати” до них коханих.

Крім цього, у православних було повір’я, згідно з яким у лісі треба було знайти свою, “особливу” берізку і “завити” її. Через деякий час кожна дівчина підходила до вибраного деревця й дивилася, які зміни відбулися з ним. Вважалося, що якщо береза підросла і розвинулася, чекати великої любові і якнайшвидшого заміжжя. Зів’ялі листочки на гілках говорили про те, що у дівчини в особистому житті буде не все гладко.

Якщо хотілося дізнатися чи буде безбідним майбутнє, на Трійцю робили наступний обряд. Брали чотири обручки — золоту, срібну, мідну і ще одну з напівдорогоцінним камінням. Прикраси клали на стіл, а тому, хто хотів дізнатися свою долю, зав’язували чорною хусткою очі і крутили за годинниковою стрілкою три рази, після цього підводили до обручок.

Якщо людина брала золоту обручку, то це обіцяло значні багатства, які б забезпечили добре життя. Срібний перстень — символ достатку, який “приходить в будинок” не відразу, а через деякий час завдяки завзятості і роботі. Про те, що змін у фінансовому становищі практично не буде, говорила мідна обручка. Поганим знаком було вибрати обручку з напівдорогоцінним камінням — у цьому випадку не могли б допомогти ні працьовитість, ні старанність.

У цьому ворожінні дівчатам допомагала вже знайома нам за першим обрядом береза. Її гілки брали для багаття, від полум’я якого впізнавали своє майбутнє. Досить було в безвітряну погоду розпалити багаття, загадати бажання і подивитися на полум’я. Потріскує багаття — бажання збудеться, але перед цим буде багато труднощів. Рівний вогонь без великих “язиків” полум’я — задумане легко втілити в життя. І, нарешті, багаття, яке потухне, не встигнувши догоріти, — “чорна смуга” в житті ворожбитів.

Про Захід