Полювання на журналіста. Як Зюбаненко мститься розслідувачу за статті
Лютий 1, 2024За редактором тернопільського інтернет-видання «Politerno», яке спеціалізується на проведенні та висвітленні журналістських розслідувань, поліцією здійснюється негласне стеження з подальшим переслідуванням патрульними та працівниками ТЦК.
У журналістських матеріалах «Талановитий міліцейський піарник. Як “скляна” мрія Зюбаненка загрузла у корупції і стала довгобудом» та «Хабарник та колаборант з “Води Криму”. Чому Зюбаненко приховував інформацію щодо свого тестя» нашого інтернет-видання йшлося про начальника Головного управління Нацполіції у Тернопільській області Сергія Зюбаненка.
У першому розслідуванні ми розповіли про його роботу у Львові, де він очолив міську поліцію, але після скандалу з довгобудом міського відділу поліції був змушений погодитися на другорядну посаду одного із заступників начальника обласного управління Нацполу. Ще за якийсь час його взагалі перевли на Сумщину, подалі від «скляної мрії». У другому матеріалі йшлося про тестя пана Зюбаненка – керівника районного водоканалу у Криму, прислужника окупантів, та про те, як Сергій Зюбаненко приховав даний факт від громадськості.
Після виходу цих розслідувань, а також статті під назвою «Операція “Акциз”. Для чого підлеглі Зюбаненка складають протоколи, які потім тихо скасовує суд» редактор «Politerno» Андрій Щесняк помітив за собою стеження невідомих осіб – певні чоловіки потрапляли йому на очі по кілька разів на день у різних місцях Тернополя. Також він помітив кілька автомобілів, які їздили за ним по місту.
За інформацією джерел інтернет-видання Politerno у правоохоронних органах Тернополя, згаданий вище начальник обласної поліції Сергій Зюбаненко вирішив помститися автору зазначених матеріалів та віддав наказ щодо проведення негласних слідчих дій відносно нього. Один із заступників пана Зюбаненка при розмові із колегою не приховував факту стеження за Андрієм Щесняком.
Далі наводимо розповідь про стеження та прослуховування телефону редактора інтернет-видання Politerno від першої особи:
Моїм, Щесняка Андрія Йосифовича, фактичним місцем проживання у Тернополі є масив Східний, але останнім часом я проживав на масиві «Дружба» у будинку свого друга, який залишив мені його у користування після виїзду за кордон.
О 17:00, 17 січня, я приїхав на ділову зустріч до офісного центру «Добробут» на вул. Микулинецька. Після того, як я зайшов у приміщення, через 20-30 хвилин туди навідалися працівники поліції та ТЦК, які у прямому сенсі оточили будівлю і нікого звідти не випускали без перевірки. У цей вечір мені офіційно вручили повістку до військкомату на 19 січня.
Приїзд силовиків саме у час мого відвідування будівлі підозру у мене звісно викликав (робочий день завершувався, людей там уже майже не було), та я не я надав йому належної ваги.
На наступний день, 18 січня, у мене піднялася температура, я відвідав сімейного лікаря, отримав лікарняний і у військкомат 19 січня не з’явився.
За незаконною практикою, у військкоматі лікарняний підставою для неявки за повісткою не вважають (що є порушенням прав людини на здоров’я), через що мене було оголошено у розшук за адміністративною 210 статтею (про що я дізнався згодом) попри те, що лікарняний було внесено у електронну систему, а на адресу ТОМ ТЦК та СП надіслано рекомендованого листа з описом.
25 січня – було останнім днем мого лікарняного. На наступний день, 26 січня, я планував з’явитися у військкомат, для чого зібрав необхідні документи (про них нижче). До слова, на даний час я оскаржую постанову і протокол щодо адмінстатті в судовому порядку.
Ввечері 25 січня, приблизно о 19:00, я вийшов у магазин за продуктами. Як писалося вище, у цей час я проживав в будинку свого друга, про що знали лише члени моєї сім’ї. По дорозі приватним сектором, під час досить сильного дощу, я помітив чоловіка, що йшов за мною від самого дому на відстані приблизно 300 метрів. Шлях до магазину пролягав кількома вулицями приватного сектору і чоловік увесь час тримався позаду мене. Коли я вийшов на вул. Львівську та йшов попри будівлі ЗУНУ – чоловік, знову ж таки, не відставав від мене.
Цей факт налякав мене, так як днями моє видання оприлюднило матеріал щодо чергової корупційної схеми у Тернополі.
Отже, несподівано для переслідувача, я перейшов через дорогу, зник з його поля зору і спробував подивитися зі сторони, як себе буде вести згаданий чоловік. Переслідувач йшов по тій самій стороні дороги, що й раніше, тримаючи біля вуха мобільний телефон. Він крутив головою, ніби шукаючи мене. Далі, вже ближче до перехрестя біля «Макдональдсу», переслідувач зайшов під дах ґанку навчального корпусу ЗУНУ, де зустрів іншого чоловіка, з яким привітався й почав спілкуватися.
Я дещо заспокоївся, адже було схоже на те, що чоловік йшов саме на цю зустріч тим самим шляхом, що і я – з приватного сектору. Я вирішив, що це збіг обставин. Далі я зайшов у маркет, щоб придбати продукти. У цей час в магазин зайшов наряд патрульних – 5 чоловік, троє з них були із автоматичною зброєю. Чоловіки бачили мене, але жодних дій по відношенню до мене не вчинили. Вони пішли всередину магазину за покупками. На дворі стояв їхній патрульний автомобіль.
Я розрахувався та вийшов. Але коли перейшов через дорогу й пішов назад у приватний сектор тротуаром попри останні корпуси та гуртожиток ЗУНУ, мене наздогнала уже інша патрульна машина. Автомобіль, порушуючи правила, різко зупинився на узбіччі зустрічного руху прямо навпроти мене. З нього вискочили два чоловіка у формі й підбігли до мене. Вони сказали, щоб я пред’явив документи, на що я відповів, що паспорту з собою не маю, є додаток «Дія» у телефоні, у якому є всі необхідні документи. Один з чоловіків пред’явив посвідчення, але я в темноті не встиг його розгледіти й запам’ятати.
На запитання щодо причин мого затримання, почув наступне: «Бачимо ви у чорній куртці з капюшоном, все чорне, підозрілий, вирішили зупинити». У цей час один з патрульних відійшов в сторону та здійснив телефонний дзвінок, після чого повернувся і повідомив, що я знаходжуся в адміністративному розшуку згідно 210 статті.
Уже за п’ять хвилини на місце під’їхав військовий позашляховик, звідти вийшли люди у військовій формі, перепитали ім’я поліцейського, що здійснював дзвінок, і забрали мене до військкомату.
З чого я роблю висновок, що патрульний дзвонив саме у військкомат, а інформацію щодо мого розшуку за 210-ою мав заздалегідь. Також очевидно, що саме чоловік, який йшов за мною від дому (про який ніхто крім членів сім’ї не знав) викликав патруль, щоб мене затримали на зворотному шляху.
Згодом джерела інтернет-видання повідомили, що за мною за наказом Сергія Зюбаненка встановлено спостереження із залученням «розшукової», прослуховуванням мобільного телефону та відстеженням його GPS-координат. Саме тому 17 січня працівники поліції та ТЦК «зненацька» з’явилися на Микулинецькій, де у мене була зустріч і де мені вперше вручили повістку. Саме тому, мене «вели» і ввечері 25 січня.
Вважаю такі дії відносно мене порушенням моїх прав та свобод, як громадянина України. Згідно з ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Накази щодо стеження за мною та намагання тиснути на працівників ТЦК – вважаю перешкоджанням моїй професійній діяльності журналіста та помстою особисто Сергія Зюбаненка за опубліковані матеріали.
Мною та народним депутатом України 9 скликання було подано звернення в СБУ щодо перевірки викладеної інформації.
За моїми даними, після того, як мною була подана заява у ТОМ ТЦК та СП щодо права скористатися 35 ст. Конституції України згідно релігійних переконань (я є багатолітнім членом євангельської церкви), замість того, щоб реагувати у законний спосіб, працівники поліції спільно з працівниками ТЦК продовжили шукати підстави для подання мене у розшук.
Заява із печаткою про отримання 26 січня 2024 року
Так, у той час, коли я знаходжуся у відрядженні поза межами Тернополя, моїй матері було вручено чергову повістку.
Та що обурює найбільше – поліцейські та працівники ТЦК цинічно обманули 73-літню жінку зі сліпотою на одне око.
Їй розповіли, що мені передають відтермінування від проходження військового обов’язку згідно 35 ст. КУ. Ницість – щиро посміхалися й заспокоювали пенсіонерку, що «все добре». Але, як було зазначено, замість відтермінування вручили повістку про прибуття у ТОМ ТЦК та СП на наступний день, хоча вона сказала візитерам, що мене немає.
30 січня моя дружина була змушена їхати на військкомат, щоб реєструвати пояснення щодо моєї відсутності у місті. Інакше у підлеглих Зюбаненка знову були б розв’язані руки щодо мого «розшуку».
Закликаю працівників ТОМ ТЦК та СП припинити провокації та у законний спосіб відреагувати на мою заяву щодо посилання на 35 ст. КУ.
Звернення в СБУ щодо перевірки відносно стеження надіслано керівнику цього відомства Василю Малюку. Заяви щодо негласних слідчих дій направлено в СБУ, Тернопільську обласну прокуратуру та Нацполіцію.
