Не Діма, а Митько: топ русифікованих чоловічих імен

Листопад 4, 2023 0 By admin

Русифікація – це певний вид культурної експансії росії, від якої дуже сильно постраждала Україна, а з наслідками бореться досі, пише Еспресо.Захід

Ціллю такої політики спочатку царської росії, згодом срср, а тепер росії була і є асиміляція українців (та інших народів) та зміцнення російської національно-політичної переваги над ними.

Звичайно, під удар передусім потрапляла мова. Здавалося, все почалося з малого – зміна закінчень прізвищ на російський лад: не Петренко, а Петров. Бо умовному Петренку важко було б знайти роботу чи підійматися кар’єрними сходинками через своє “меншовартісне” прізвище. Це також стосується вулиць, назв міст, перекручування українських слів і зміна їхніх значень, імен. У цьому матеріалі йтиметься саме про імена, а конкретно – про чоловічі.

Як пише філологиня Ольга Васильєва, в українських іменах немає суфікса -ік, він є в російських. Тому українською правильно казати й писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник.

“На Полтавщині столітня бабуся називала свого внука (мого чоловіка) Толиком і Толькóм, але ніколи — Толіком. Так її навчили батьки, бо сто років тому українці не говорили російською. Натомість “Толіки” та “Віталіки” — це суржикізми й наслідок pycифiкaції”, – розповідає вона.

Щоб не потрапити у пастку русифікації, тримайте список правильних скорочень імен українською:

не Ваня, а Ванько‌, Іванко або Івась;
не Міша, а Мишко, Михайлик або Михась;
не Юра, а Юрко, Юрчик‌ або Юрась;
не Діма, а Митько, Дмитрик або Дмитрусь;
не Петя, а Петько, Петрик або Петрусь;
не Паша, а Павлик або Павлусь;
не Андрєй чи Андрюша, а Андрійко або Андрусь;
не Гордєй чи Гордюша, а Гордійко або Гордусь;
не Костя чи Костік, а Костик, Кость або Костусь;
не Саша, а Сашко, Санько, Олелько або Лесь, Лесик;
не Альоша, а Олекса, Олешко або Лесь, Лесик;
не Льоня, а Ленько або Лесь, Лесик;
не Олєжа, а Олежко, Олько‌ або Лесь, Лесик;
не Гріша, а Гришко, Гриць або Гринько‌;
не Нікіта, а Микитка або Микитко;
не Коля, а Миколка або Колько;
не Сьома, а Семко, Сенько або Семенко;
не Стьопа, а Стець, Степко або Степанко;
не Женя, а Геник, Генусь, Генько або Євгенко;
не Гєна, а Генко, Геник, Генусь або Геннадь;
не Жора, а Горко або Гошко;
не Гера, а Германко або Герко;
не Рома, а Романко, Ромась або Ромко;
не Дєня, а Дениско або Денько‌;
не Тьома, а Артемко або Темко;
не Тіма чи Тімоша, а Тимко;
не Вася, а Василько, Васьо‌ або Васько;
не Марік, а Марик або Марко;
не Даня чи Данік, а Даник, Данько або Данилко;
не Бодя, а Богдась, Богданик, Даник, Данько або Богданко;
не Боря, а Борик, Борко або Бориско;
не Слава чи Славік, а Славик або Славко;
не Владя чи Владік, а Владик або Владко;
не Толя чи Толік, а Толик або Только;
не Віталя чи Віталік, а Вітик або Вітась;
не Вітя, а Вітик або Вітько;
не Федя, а Федусь або Федько‌;
не Вова, а Володик або Володько;
не Сєрьожа, а Сергійко;
не Кірюша, а Кирилко;
не Ігорьоша, а Ігорко;
не Глєбушка, а Глібко;
не Іллюша, а Ілько‌;
не Льова, а Левко‌;
не Сєва, а Севко.

Як додає філологиня, українська мова тяжіє до відкритого складу (закінчення на голосний, а не приголосний звук). Звідси й максимально природними є чоловічі форми імен, що закінчуються на -ко. Уявіть собі, вони зафіксовані ще у графіті Софії Київської кінця Xl століття: Степко, Михалько, Марко. Тобто їм понад 1000 років.