105 річниця з Дня створення 24 Залізної бригади оперативного командування “Захід”

Згідно „Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України” 1 вересня 2003 року 24 механізована дивізія переформована у 24 окрему механізовану Самаро-Ульянівську, Бердичівську, Залізну, ордена Жовтневої революції, тричі орденів Червоного Прапору, орденів Суворова і Богдана Хмельницького бригаду імені князя Данила Галицького з місцем дислокації у м. Яворові Львівської області.

А починалось все 97 років тому в  буремному1918.

 Історія бригади тісно та нерозривно пов’язана з історичними процесами, які відбувались на території колишнього Радянського Союзу. Громадянська війна перетворила розрізнені загони красних партизанів на дивізію чисельністю 11тис чоловік. 27 липня 1918 року на базі Сенгилеєвського і Ставропольського Червонопрапорних загонів була сформована  1-а Зведена Симбірська піхотна дивізія. Саме в роки Громадянської війни бригада, на той час дивізія, здобула свої перші нагороди, за звільнення міст Симбірськ (сучасний Ульянівськ) та Самара і отримала почесні звання Симбірська, Самарська та Залізна.

Пізніше була радянсько-фінська війна, важкі бої на Карельському перешийку, штурм укріплень лінії Манергейма… Зараз можна скільки завгодно говорити що війна ця була загарбницька, що Радянська армія її програла, але це все слова, які ніякою мірою не зменшують мужності, та героїзму військових які приймали в ній участь, їх імена навічно занесені до списків особового складу нашої бригади.

Велику Вітчизняну Війну бригада (дивізія) зустріла в Білорусії. За чотири роки війни Залізна пройшла від Сталінграду, через перевали Карпат, до Чехословаччини, визволяла міста Бердичів, Чернівці, Ужгород, отримала почесне найменування – “БЕРДИЧІВСЬКА”. За звільнення міста Чернівці від фашистських загарбників дивізія нагороджена орденом Суворова II-го ступеню, а за успішні бої в передгір’ях Карпат і вихід на державний кордон з Румунією нагороджена орденом Богдана Хмельницького ІІ-го ступеню.

В липні 1945 року дивізія була перебазована на територію Львівської області.

21 лютого 1978 року за успіхи в бойовій та політичній підготовці і у зв’язку з 60-річчям Радянської Армії та Військово-Морського Флоту дивізія була нагороджена орденом Жовтневої революції.

В 2001 році Указом Президента України № 268/2001 дивізії присвоєне почесне  найменування імені князя Данила Галицького,  а 27 липня 2008 року за високі показники в бойовій підготовці, високу організованість та зразкову військову дисципліну і у зв’язку з 90-річчям сформування дивізії, бригаді  був вручений новий Бойовий Прапор від імені Президента України.

Нову сторінку героїзму слави та мужності військовослужбовці бригади відкрили 1 березня 2014 року з отриманням сигналу на приведення в бойову готовність «ПОВНА» без звичних обмежень «по навчанню». Саме так, нова історія бригади розпочалась з увімкнених табло на місцях несення служби з загрозливим червоним світлом та написом «БОЙОВА ТРИВОГА».

Тоді ще багато хто думав, що все закінчиться звичним стройовим оглядом, або виходом на полігон підрозділів 1 батальйонної тактичної групи, але життя розпорядилося по своєму.

8 березня 1 батальйонна тактична група вийшла на навчальний центр для проведення батальйонних тактичних навчань, які завершились виїздом по залізній дорозі в м. Прилуки Чернігівської області, для виконання завдань з «…прикриття державного кордону на імовірному напрямку вторгнення ЗС РФ та недопущення просування підрозділів ЗС РФ в глибину території України…».  Підрозділи Залізної контролювали смугу на території Чернігівської, Сумської та Полтавської областей. Все було вперше: перші блок-пости та опорні пункти, перші виходи розвідувальних груп і, саме тоді, стало зрозуміло, що це не навчання це таки ВІЙНА.

З 19 травня по 25 травня 2014 року після довгої дороги залізницею і 200 кілометрового маршу своїм ходом підрозділи бригади зосередились в районі населеного пункту ОРЕХОВО. Саме з 25 травня 2014 року відповідно до директиви Начальника Генерального Штабу підрозділи бригади приймають участь у антитерористичній операції на території Луганської та Донецької областей.

Перший  справжній бій військовослужбовці – Залізняки прийняли 17 червня 2014року, але це зовсім не означає, що бригада місяць відсиджувалась в базових таборах. Військовослужбовці забезпечували охорону правопорядку під час проведення позачергових виборів Президента України, виконували завдання по ізоляції визначеного району шляхом виставлення блок-постів на основних дорожніх напрямках, проводилась підготовка до виконання бойових задач, кінцевим результатом якої мала стати повна ізоляція так званих «ЛНР», «ДНР» від державного кордону та шляхів постачання зброї, боєприпасів з території РФ.

На початку червня підрозділи бригади здійснили марш та зайняли базовий табір поблизу міста КРАСНИЙ ЛИМАН, щойно звільненого від терористів «ДНР». Не всі місцеві мешканці позитивно сприйняли появу підрозділів Збройних Сил України, неодноразово базовий табір обстрілювався  з сусіднього населеного пункту. Вогонь терористи вели з району новозбудованої церкви, ймовірно з метою спровокувати  наших вояків у відповідь застосувати важке озброєння, щоб потім негативно висвітлити дії Збройних Сил у засобах масової інформації.

Завдяки залізній витримці військовослужбовців бригади та привітному ставленню до місцевого населення, зазомбовані російською пропагандою люди, перестали бачити в бійцях Залізної «фашистів та бандерівців» і це була перша маленька духовна перемога в цій гібридній війні. А 17 червня військовослужбовці 1 механізованого батальйону здобули першу військову перемогу. Після короткого затишшя противник почав активно прощупувати наші позиції та здійснювати мінометні обстріли, було прийнято рішення: «…з метою встановлення дійсного розташування опорного пункту противника, викриття його системи вогню та переконанні противника в рішучості наших намірів провести розвідку боєм…». Простіше кажучи ми мали дати противнику зрозуміти, що на кожний його постріл ми відповімо п’ятьма своїми, за кожного нашого пораненого чи загиблого також прийдеться «сплатити» сповна.

Завдання виконувалось силами механізованого та розвідувального взводу посилених двома танками при підтримці артилерійської батареї 2С3. За результатами бою противник втратив більше 20 чоловік вбитими та пораненими, були встановлені дійсні координати ворожих позицій та розташування вогневих засобів терористів, а ворожа пропаганда назвала два наших взводи «спеціальними каральним загонами».

Нажаль разом з першими успіхами та перемогами була і перша гірка біль від сумних втрат наших бойових товаришів. 19 червня під час виконання завдання по знищенню противника в районах населених пунктів ЯМПІЛЬ та ЗАКОТНЕ ми втратили перших побратимів.

В той день дві штурмові групи мали завдання: оволодіти населеним пунктом ЯМПІЛЬ, закріпитись на його південних околицях тим самим забезпечити дії штурмових груп 25-ї та 95-ї окремих аеромобільних бригад. Десантники виконали завдання та скориставшись ситуацією захопили важливий об’єкт-міст через р. Сіверський Донець та прилеглі до нього висоти на західній околиці населеного пункту ЗАКОТНЕ. Противник був витіснений із населеного пункту і як підсумок були захоплені трофейні автомобіль КАМАЗ з встановленою ЗУ-23-2, та БРДМ-2. В самому населеному пункті виявлені місця зберігання боєприпасів та підготовлені до тривалої оборони позиції. Противник зрозумівши загрозливість ситуації підтягнув резерви з міста СІВЕРСЬК в тому числі мінометні секції та розрахунки ПТРК та влаштував засідки на імовірних напрямках нашого наступу фактично відрізаючи другу штурмову групу яка на той час вже вийшла на південно східну околицю ЗАКОТНЕ

Друга штурмова група оглядаючи стару ферму виявила там противника та вступила в бій. Оскільки зайнята позиція не дозволяла ефективно вести вогонь з бойових машин та сковувала маневр підрозділу командир групи капітан БОНДАРЕНКО В.М. прийняв рішення відійти до захопленого мосту. Командир батальйону підполковник ЛЯШЕНКО І.В. почувши звуки бою, в зв’язку з відсутністю будь якого зв’язку з другою штурмовою групою, з двома розвідувальними відділеннями висунувся в напрямку східної околиці ЗАКОТНЕ де тривав бій, але їх вже чекала засідка. Першою кулеметною чергою противник знищив командира батальйону та двох розвідників які знаходились на першому БТР. Командир розвідувальної роти капітан ВОРОБЕЦЬ С.С. намагаючись надати допомогу командирові батальйону зістрибнув з броні але  комбат вже був мертвий, повертаючись на своє місце капітан ВОРОБЕЦЬ С.С. отримав смертельні поранення, від бронебійних куль з кулемета не врятував офіцера і бронежилет. Командир розвідувального взводу капітан ПРОДАЙВОДА С.Ю. який знаходився на другому БТР, прийняв єдине вірне рішення прориватись вперед, тим більше що в нього на броні також знаходився один важко поранений розвідник, який в подальшому помер. Виходячи із засідки розвідники знищили розрахунок ПТРК та автомобіль з АГС та в подальшому вийшли та з’єднались зі штурмовими групами які зайняли кругову оборону на висоті поруч з мостом через р. СІВЕРСЬКИЙ ДОНЕЦЬ.  На протязі 8 годин штурмові групи під командуванням капітана ЛЕВЧЕНКА В.В. та капітана БОНДАРЕНКА В.М. вели бій з переважаючими силами противника утримуючи зайнятий рубіж, і тільки коли були майже витрачені боєприпаси гармат БМП та танків а противник підтягнув 120 мм міномети та розпочав обстріл з району куди не могла дістати наша артилерія, було прийнято рішення на відхід штурмових груп на вихідний рубіж. В результаті бою за ЗАКОТНЕ загинули сім наших бойових товаришів: підполковник ЛЯШЕНКО Ігор Вікторович, капітан ВОРОБЕЦЬ Степан Степанович, старший сержант ПОВСТЮК Андрій Олексійович, старший солдат ПРИХІД Юрій Степанович, солдат СИВАК Віктор Олександрович, солдат СЕМЧУК Віктор Ярославович, солдат ШАЙНОГА Микола Романович.

За загибель наших товаришів ворог заплати сповна, за інформацією яку члени НЗФ розмістили в інтернеті та отриману з інших джерел: «… був знищений батальйон противника «ЯМПІЛЬ» втрати пораненими та вбитими складають до 100 осіб, в міській лікарні міста Сіверськ в морзі не вистачає місця, поранені лежать по коридорах…». Тодішній «міністр оборони ДНР»-Стрєлков щоб хоч якось виправдатись за великі втрати серед своїх людей заявив що: ….ЯМПІЛЬ та ЗАКОТНЕ атакував елітний підрозділ «Интернациональный Карательний Корпус» до складу якого входять переважно німці, англійці та поляки.

З липня місяця 2014 року 24-та окрема механізована бригада в повному складі залучена до виконання завдань антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. В період червня –  липня 2014 року підрозділи бригади приймали участь у штурмі СЛОВЯНСЬКА де особливо влучною стрільбою відзначились артилеристи під командуванням капітана ЮРЧЕНКА О.М. силами підрозділів бригади було звільнено місто СІВЕРСЬК. Під час визволення міста СІВЕРСЬК склалась ситуація коли 1мехнанізована рота зайняла позиції на краю пшеничного поля, в результаті обстрілу противника виник пожар і особовий склад підручними засобами тушив вогонь та рятував хліб. Залишаючи місто СІВЕРСЬК противник залишив багато замінованих об’єктів. Небезпечні сюрпризи знешкоджували наші бригадні сапери.

Поруч з успіхами липня 2014року стоять і чорні дні. 11липня 2014року з території РФ було здійснено артилерійський обстріл з реактивних систем залпового вогню  «ГРАД» базового табору 2батальйонної тактичної групи поблизу населеного пункту ЗЕЛЕНОПІЛЛЯ. В результаті обстрілу загинуло 19 військовослужбовців нашої бригади.

2 батальйонна тактична група літом минулого року виконувала завдання на окремому напрямку. Разом з підрозділами 72омбр та 79оаембр мала завдання вийти до державного кордону та встановити контроль над ділянкою ДОВЖАНСЬКИЙ, ІЗВАРИНО, таким чином перекривався стратегічний щлях поставок зброї та боєприпасів по шоссе ХАРКІВ-РОСТОВ на ДОНУ.

Підрозділи 2механізованого батальйону встановили контроль на пунктом пропуску ДОВЖАНСЬКИЙ та утримували його до середини серпня кожний день перебуваючи під артилерійськими обстрілами з території РФ.

22 липня 2014 року підрозділи бригади підійшли до міста ЛИСИЧАНСЬК за наявною інформацією противник вивів основні сили з міста а основний опір чинили дрібні групи снайперів та гранатометників. При штурмі міста відзначились танкісти під командуванням старшого лейтенанта ДЕМЯНЧУКА Р.М. підтверджуючи вислів що кращий анти снайпер це танк з підготовленим екіпажем. О 20 годині 23липня командир 2 механізованої роти капітан БОНДАРЕНКО В.М. разом з командиром батальйону «Донбас» підняли над міською радою міста ЛИСИЧАНСЬК державний прапор України. 24 липня о 13годині на центральній площі міста ЛИСИЧАНСЬК підрозділи 24омбр які заходили в місто із заходу зустрілись з підрозділами 95 оаембр які заходили в місто з півдня.

А вже 26липня бригади розпочала марш в бік ЛУГАНСЬКА.

Подолавши більше 100 км підрозділи зосередились в районі населеного пункту ДМИТРІВКА та розпочали підготовку до нового бойового завдання.

Задум полягав в тому, щоб здійснити рейд силами двох штурмових груп, пройти з боями більше 80 км та в районі населеного пункту РОВЕНЬКИ з’єднатись з 2 батальйонною тактичною групою і забезпечити його відхід, а при сприятливих умовах встановити контроль над певними районами та перерізати шляхи постачання зброї та боєприпасів з РФ на територію так званої  ДНР.

Виконуючи це завдання штурмові загони просунулись в глибину території противника на 25-30 км, захопили ключові райони та населені пункти, залишався один рішучий кидок до з’єднання всієї бригади. Противник докладав максимум зусиль, щоб зашкодити нам виконати це нелегке завдання. В ніч з 2 на 3 серпня незаконні збройні формування завдали потужного ракетно-артилерійського удару по районам зосередження штурмових груп і одночасно розпочали атаку з метою відрізати підрозділи 1-го та 3-го механізованих батальйонів та передовий пункт управління від основних сил бригади та перекрити «дорогу життя», яка була пробита навколо ЛУГАНСЬКА.

Про «дорогу життя» слід сказати окремо, адже це місце подвигу наших товаришів з підрозділів матеріально технічного та медичного забезпечення.

64 кілометри розбитої польової дороги, інколи просто напрямок пересування через соняшникове поле, температура повітря більше 40 градусів, стовп пилу, який тягнеться більше ніж на 400 метрів та піднімається  вгору. Але це тільки природні умови, в яких працювали водії підрозділів забезпечення майже щоденно долаючи маршрут в два напрямки, доставляючи боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, воду та продовольство. Артилерія незаконних збройних формувань постійно обстрілювала «дорогу життя». Найбільш важкими були ділянки в районі САБІВКИ та ГЕОРГІЄВКИ їх обстрілювали постійно та регулярно, а місця для маневрування машиною у водіїв практично не було.

Коли стало зрозуміло, що пробитись на з’єднання з підрозділами 2-ї батальйонної тактичної групи не вдасться, підрозділи бригади зайняли позиції в районі населених пунктів ЛУТУГІНО та ГЕОРГІЄВКА з завданням блокування міста ЛУГАНСЬК з південного заходу та забезпечення дій десантників, які обороняли ЛУГАНСЬКИЙ аеропорт. З цим завданням підрозділи бригади справились як завжди з честю, мужністю та залізною витримкою

Нажаль об’єм газетного матеріалу не дозволяє розповісти  про всі подвиги воїнів Залізної бригади, але це не означає що хтось забутий. Ми пам’ятаємо всіх загинувши та живих героїв, штурм НОВОСВІТЛОВКИ та ХРЯЩУВАТОГО, бій з російськими десантниками 24 серпня та підступний удар «СМЕРЧА» з території РФ по базовому табору ДМИТРОВКА, спробу розблокування 32-го блок посту та бої в районі КРИМСЬКОГО – про все це ми будемо пам’ятати завжди.

СЛАВА УКРАЇНІ, СЛАВА ВОЇНАМ 24-ї ЗАЛІЗНОЇ,  ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЯМ.