Чому батьки виконують домашні завдання?
Березень 2, 2016Школярі потерпають від переобтяженості навчальних програм. Більшість тем з різних предметів настільки деталізовані, перевантажені термінами, що учні не в змозі осмислити матеріал, викладений у підручниках, і самостійно виконати домашні завдання. І хоч шкільні програми нещодавно спростили, значна частина вчителів не поспішає докладати зусиль, щоб зробити уроки цікавішими.
Тож давно назріло покращення змісту освіти, адже шкільні програми мають відповідати віку дитини, давати змогу розвиватися, а не відбивати охоту від навчання. Загалом система середньої освіти на порозі кардинальних змін: від написання нових підручників до створення опорних шкіл й запровадження 12-річного навчання. Як впроваджуватимуть реформу в різних куточках країни, дізнавався «УК».
Урок для дорослих
Нині шкільні підручники не по зубах не те що школярам старших класів, а й учням початкової школи. Діти в третьому (!) класі мають робити презентації й захищати свої проекти біля дошки. Задачі з математики навіть у молодших класах здебільшого відірвані від реальності, хоч могли б навчати дітей практичних речей, які їх щодня оточують.
У старших класах школярі вивчають аж 23 предмети, не в змозі зосередитися на дисциплінах, необхідних для обрання майбутньої професії. Ось і виходить, що учні «з’їжджають», а батьки не встигають сліпати над численними зошитами. Тож, звісно, спрощення програм — лише тимчасовий рятувальний круг. Педагоги розуміють, що не лише зміст освіти потребує кардинальних змін, а загалом система середньої освіти. Якою ж стане українська школа майбутнього?
При Міносвіти експерти стратегічно-дорадчої групи працювали над так званою дорожньою картою освітніх реформ на період 2016—2025 років, окремі положення з якої вже перейшли у проект закону «Про освіту».
Проте слід враховувати специфіку окремих регіонів країни, адже області різняться за економічною ситуацією, чисельністю населення (отже, й учнів, що впливає на наповнюваність класів) тощо. Тому нещодавно під час експертних зустрічей у Комунікативному центрі уряду представники міністерства та громадських організацій за допомогою відеозв’язку поспілкувалися з колегами з різних куточків України.
Школа заганяє до репетиторів?
Найбільш дискусійне питання для громадськості — структура навчання. Тож і в дорожній карті, й у рамковому законі передбачено, що повна загальна середня освіта триватиме 12 років: учні навчатимуться чотири роки в початковій школі, п’ять — в основній і три — у старшій профільній. Заплановано, що початкова й старша профільна школи запрацюють уже через рік, з 2018-го.
«Ми розуміємо, що реформа освіти полягає не у структурі й не у кількості років навчання. Основне — питання змісту, вчителя, його методик викладання, цінностей, які закладають у школі, — каже заступник міністра освіти і науки Павло Хобзей. — Не чекаємо на ухвалення нового закону про загальну середню освіту і вводимо цикли. Тобто перші два класи — це перший цикл, де навчання більш подібне до виховання і моментів навчання, які були в дошкільних закладах, ніж у гімназіях. Адже під час гімназійного навчання ми надмірним навантаженням відбиваємо у першачків охоту навчатися. Другий цикл — 3—4 класи, третій цикл початкової освіти захоплює базову школу — 5—6 класи. Так підтягуємо систему, яка існує, під модель шестирічної початкової школи, яка є в більшості країн».
Щодо старшої школи питання складніше, адже нова старша школа має бути профільною, тож треба робити серйозні зміни в мережі навчальних закладів, щоб забезпечити профіль і право вибору учнями того чи того профілю (або і кількох паралельних). Освітяни впевнені, що 15-річному ще важко обрати майбутню професію на все життя. Тут для сільської місцевості постає надзвичайно великий виклик, оскільки одразу виникають ризики доступу майбутніх випускників до якісної освіти — як прийти до нової мережі, де розташувати заклади з випускними класами.
Важливо, що, за новими освітніми стандартами, формуватимуть не опис процесу, а результати навчання. Зокрема освітяни хочуть надати свободу вчителеві, щоб він сам вибудовував програму і досягав потрібного результату. Водночас існуватимуть типові засади для тих вчителів, які не здатні самостійно це зробити.
«Гадаю, реформувати старшу школу слід якнайшвидше. Адже нині вона переобтяжена предметами, які батьків просто заганяють до репетиторів, — упевнений Павло Хобзей. — У нинішній непрофільній школі важко розібратися в навчальних планах і приділити більше часу потрібним дисциплінам. Натомість профільні школи той час мають. Тож треба змінити це, зняти перевантаження, а головне — дати учневі мотивацію до навчання. Основне для нас — щоб діти хотіли навчатися, щоб їм було цікаво. Тому потрібно ризикнути і стартувати з новою профільною школою паралельно з початковою — у 2018 році».
У розрізі запровадження в нашій країні децентралізації постає питання створення освітніх округів та опорних шкіл. У профільному відомстві наголошують, що саме територіальні громади повинні приймати рішення щодо мережі й організації навчання, міністерство вказує лише межі й напрями. Щоб уникнути певних ризиків, передбачають, що старша школа не підпорядковуватиметься об’єднаній територіальній громаді. Скажімо, для сільської місцевості — на рівні області, а в містах, де достатня кількість учнів, — їхньому самоврядуванню. Втім, регіони вказують на нюанси.
Доїхати до знань
Наприклад, у Львові наголошують, що в окремих районах учням ще треба дістатися до знань, адже не вистачає шкільних автобусів. «Існує проблема з їхнім придбанням. Нині 50% вартості має заплатити територіальна громада, а таких коштів на місцях немає», — розповідають львів’яни.
Освітяни з Дніпропетровська зауважують, що працюють над створенням опорних шкіл та освітніх округів, проте просять надати чіткі умови проведення конкурсу серед навчальних закладів на право стати опорною школою. А ще просять не обмежувати кількісними показниками наповнюваність класів у таких школах, адже кількість учнів у регіонах різниться.
«Непокоїть питання якості професійної компетентності педагогічних працівників, — наголошують освітяни Харкова. — Добре, що передбачено експертизу освітніх програм з підготовки педагогів для вищої школи, а також механізми для впровадження кваліфікаційних вимог для керівників дошкільних та загальноосвітніх закладів. А розроблення положення про періодичну сертифікацію допоможе підвищити якість підготовки педагогічних працівників».
У Полтаві турбуються за зміну мережі. «В області лише 39 шкіл можуть стати опорними, ці заклади притягуватимуть як магніти максимум ще 200 навчальних закладів у вигляді філій, — зауважує проректор з наукової роботи Полтавського обласного інституту післядипломної освіти Сергій Клепко. — А що робити іншим 500 навчальним закладам, які не потраплять у ці магнітні поля? Також турбує зміст освіти, перевантаження навчальних програм: чому батьки, не задоволені шкільними програмами, виконують домашні завдання замість дітей? Це спричинено тим, що зміст освіти регулюють нині багато нормативних документів».
Як створювати опорні школи на Чернігівщині — теж проблема, оскільки ця область специфічна: тут чи не найбільша територія і найменша кількість населення. Тому 76% шкіл розташовано у сільській місцевості, 52% — малокомплектні. Та про найголовніше зауважують освітяни з Одеси й Полтави: як у доступній формі донести і вчителям, і батькам, й учням основні позитивні моменти майбутніх змін. Адже важливо переконати всі сторони: сучасна школа потребує змін, і якнайшвидших.
