Спекуляції на вихідних: стільки ж насправді днів у році відпочивають в Україні та країнах Європи?
Червень 3, 2016Кілька разів на рік з наближенням свят виникає дискусія: потрібно чи не потрібно так багато святкувати? Часто питання виникають саме до практики перенесення вихідних і при цьому звертаються до гіпотетичного «європейського досвіду». Найбільші дискусії ведуться щодо впливу тривалого відпочинку на продуктивність праці.
Щоб зрозуміти, чи не забагато відпочивають українці і як це впливає на продуктивність праці, я спробувала дізнатись, як справи з вихідними та відпустками у наших сусідів по Європі. Для порівняння – в Україні на свята припадає в загальному десять днів у році. Окрім того, найманим працівникам закон гарантує 24 дня щорічної оплачуваної відпустки.
Європейський досвід
Директива ЄС 2003/88 / ЄC, яка регулює питання робочого часу, встановлює граничні норми для всіх країн-членів: робочий тиждень, що не перевищує 48 годин, і щорічна оплачувана відпустка тривалістю не менше 20 днів. Ці мінімальні вимоги реалізовані в Україні, а в деяких країнах ЄС вони давно “перевиконані”. Окрім того, в кожній країні законодавство встановлює ряд офіційних святкових днів, які є вихідними. Не скрізь вони оплачуються роботодавцем, але загальна фактична кількість неробочих святкових днів (від 7 в Греції до 15 в Словаччині) в середньому навіть перевищує український показник.
В Європі також вважають, що на продуктивність праці впливає задоволеність умовами праці і сприйняття їх як справедливих. І це переважує економію від зниження зарплати або додатковий прибуток від скасованих відпусток. Так рівень задоволеності роботою вищий в Норвегії, Нідерландах та Німеччині (79%, 75% і 73%, відповідно), ніж в Словаччині, Греції та Угорщині (61%, 57%, 57 %).
За даними аналітиків Інформаційної кампанії «Сильніші разом!» у Нідерландах мінімум щорічної оплачуваної відпустки не перевищує загальноєвропейський поріг – 20 днів. Кількість офіційних святкових неробочих днів – 10, як і в Україні. Але на практиці тамтешні наймані працівники трудяться в середньому лише 31 годину на тиждень (це найнижчий показник в ЄС), а фактична тривалість оплачуваної щорічної відпустки становить в середньому шість тижнів (угоди з профспілками перевищують установлений законом чотиритижневий мінімум).
Свята не “переносяться”, як в Україні, якщо вони припадають на суботу або неділю; таким чином, офіційних підстав для будь-яких додаткових вихідних у грудні-січні може взагалі не бути, якщо різдвяні свята (25-26 грудня) припадають на уїк-енд. Але на практиці вся країна йде на різдвяні канікули в останній тиждень року: це настільки загальноприйняте явище, що воно офіційно враховується у графіку роботи державних установ.
Більшість відпускних днів все ж доводиться, як і скрізь, на літо. В кінці травня, перед початком відпускного сезону, роботодавець виплачує працівникам “відпускну премію” (vakantiebijslag) – 8% від суми річної зарплати. Ця “тринадцята зарплата” була законодавчо закріплена в 1969 р Вона надається і тим, хто не має роботи, але отримує виплати по соціальному страхуванню – вважається, що щорічна відпустка це загальне право.
В інших країнах подібну премію виплачують наприкінці року. Згідно з останнім опитуванням дослідницької компанії Randstad, новорічна премія – звичайна справа в країнах Східної та Південної Європи, в Німеччині, Великобританії.
У Британії, як і в Нідерландах, офіційні свята не оплачуються роботодавцем. Їх кількість залежить від регіону: в Англії та Уельсі 8, в Шотландії 9, в Північній Ірландії – 10. При цьому мінімальна тривалість щорічної оплачуваної відпустки – 28 днів. Щорічна відпустка вважається одним з важливих елементів загальнодержавної політики охорони здоров’я і охорони праці, тому відповідне право має кожен працівник незалежно від трудового стажу. Але зі збільшенням стажу тривалість відпустки пропорційно збільшується.
Свята в Британії переносяться, якщо припадають на вихідні дні. Таким чином, якщо 25-26 грудня випали на кінець тижня, то наступні два дні все одно потрібно буде “відгуляти”, як і у нас. Окрім того, неробочими днями в Англії є 1 січня, п’ятниця напередодні Великодня і понеділок після неї, перший понеділок травня, останній понеділок травня (введений в 1965 р замість “плаваючого” понеділка після Трійці) і останній понеділок серпня. Таким чином, людей стимулюють влаштовувати собі канікули на Новий рік і в квітні-травні.
Цікавий досвід “антикризового” скорочення робочого часу був у Фінляндії. Рецесія початку 1990-х загострила там дисбаланси на ринку праці: з одного боку, високий рівень безробіття, тобто велика маса невикористаної робочої сили; з іншого боку, ті, хто мали роботу, перебували в постійному стані стресу на робочому місці від збільшеного навантаження. У відповідь на це уряд ввів політику “6 + 6”: роботодавців стимулювали переводити підприємства на дві шестигодинні зміни замість однієї восьмигодинної. У програмі брали участь 20 муніципалітетів, які поширювали державні субсидії медичним установам і громадським службам, переведеним на дві зміни. В результаті, зросла не тільки зайнятість, але і продуктивність праці. Тривалість робочого часу для середньостатистичної працівниці скоротилася на 20-25%, але зарплата – лише на 7% в середньому. Експеримент хвалили клієнти служб, які брали участь в програмі: загальний час роботи установи збільшилася, якість надаваних послуг покращився, кількість прогулів знизилося.
Насправді не всі працівниці переходили саме на 6-годинну зміну: багато натомість вважали за краще брати додаткові вихідні, оптимізуючи таким чином свій 30-годинний робочий тиждень.
Державна програма діяла з червня 1996 по грудень 1998 року, коли становище на ринку праці вирівнялося і необхідність у субсидуванні скороченою тижні відпала. Але в приватному секторі багато підприємств також перейшли на запропонований урядом графік, не отримуючи жодних субсидій. Більше того, як правило, в приватних компаніях працівникам не знижували зарплату (хоча й підвищили інтенсивність праці): втрати з надлишком компенсувалися зростанням продуктивності, коли за сприятливої економічної кон’юнктури виробничі потужності використовувалися не в одну восьмигодинну зміну, а в три або навіть чотири шестигодинних, тобто цілодобово.
Сьогодні найвідомішим прикладом скороченою робочого тижня є Франція: там нормою є 35 годин на тиждень. У Франції 11 офіційних святкових днів у році – правда, оплачувати роботодавці зобов’язані лише один з них, 1 травня; решта є оплачуваними вихідними там, де про це домовилися профспілки з роботодавцями. Мінімальний розмір відпустки – п’ять тижнів у році, тобто 25 робочих днів.Тим, хто працює більше 35 годин на тиждень, дається додаткову відпустка під назвою RTT (Réduction du Temps de Travail, скорочення робочого часу) – до 22 днів у році, пропорційно переробці. Це правило поширюється на понаднормову роботу не більше 39 годин на тиждень. Нарешті, додаткові дні відпустки дають тим, хто згоден провести частину цієї відпустки не влітку, а в якийсь інший сезон: за кожні три дні роботи влітку роботодавець “платить” трьома додатковими днями відпустки в інший час. У підсумку при вдалому збігу обставин у Франції працівник може отримати 9,5 тижнів відпустки.
Взагалі, сезонна “приналежність” вихідних днів – важливий для населення фактор, який бере до уваги законодавство багатьох країн. У Люксембурзі одне з 10 тамтешніх загальнонаціональних свят – день народження великого герцога, глави держави. Але у 1964-2000 рр. країною правив великий герцог Жан, що з’явився на світ 5 січня. Щоб позбавити громадян від незручності святкування на морозі, офіційне свято ще з 1962 р перенесли на 23 червня – іменини правителя. Ця ж дата залишилася в силі і за його наступника, Анрі.
В Іспанії конкретний набір святкових днів у кожному автономному регіоні свій. Кількість їх не повинно перевищувати 14. Не більше дев’яти дат з цих 14 встановлює для регіону центральний уряд, не менше двох днів повинні бути вибрані місцевою владою. Як і в інших країнах (в т.ч. і в Україні), там регулярно трапляється, що між святковим днем і вихідними один робочий день, який раціональніше пропустити, відпрацювавши пізніше. В Іспанії такі дні отримали назву puente – місток. Часто цей робочий день не переносять на наступний тиждень, а просто дають працівникам відгул.
У Швеції теж є спеціальний термін для такого дня: Klämdag – затиснутий день. Як мінімум один він повторюється щороку: п’ятниця після Вознесіння.
Як відпочивають найближчі сусіди по Європі
Мінімальна тривалість відпустки у Польщі не вище загальноєвропейського мінімуму, але зате діють суворі норми щодо того, як можна розпорядитися цими днями. Розділити 20 днів на кілька частин можна лише за бажанням самого працівника, і в цьому випадку одна з частин повинна бути не менше 14 календарних днів. Офіційна мета відпустки – відновлення сил працівника; тому якщо він не може “приступити до відпочинку” через хворобу, відпустку йому повинні перенести на інший час. 20 днів – мінімум, на який має право кожен, але коли загальний трудовий стаж (у який зараховується служба в армії, навчання, відпустка по догляду за дитиною, період отримання допомоги після звільнення) перевалить за 10 років, то тривалість відпустки збільшується до 26 днів.
Після 1989 року Сейм не наважився відбирати у населення травневі вихідні, тому свято просто перейменували з “Дня всесвітньої солідарності трудящих” в “Державне свято”. До того ж, на 3 травня призначили ще одне свято – річницю прийняття конституції 1791 року. В результаті польські трудящі, як і українські і західноєвропейські, отримали фактичні додаткові травневі канікули: нормою є перенесення робочих днів у травні, та й у зимовий сезон теж. Наприклад, зараз у поляків були довгі вихідні 25-28 грудня і 1-6 січня.
Коли офіційне свято в Польщі припадає на неділю, то додатковий вихідний не додається. Але якщо свято випав на суботу або інший день, який є регулярним вихідним на даному підприємстві, то перенесення неробочого дня здійснюється.
Словаччина – ще одна сусідня з Україною країна, що входить в ЄС. Має 15 офіційних свят плюс щорічна відпустка тривалістю 4 тижні. Довжина відпустки, як і в Польщі, залежить від стажу, тому за фактом всі громадяни у віці 33 року і старше, мають право вже на п’ятитижневий відпочинок.
Відпочинок = продуктивність?
Схоже, що, продуктивність праці не те щоб зовсім не пов’язана з кількістю робочих годин у році – залежність є, але у випадку Європи вона зворотна. Це видно з статистичних даних ОЕСР, які враховують продуктивність і “працьовитість” найбільш економічно розвинених країн світу. З країн ЄС лідерами за кількістю годин, відпрацьованих середньостатистичним працівником в 2013 році, є Греція, Польща та Угорщина. Список продовжують країни Центральної та Східної Європи, а також жертви кризи 2008 р – Ірландія, Італія, Португалія. Тим часом дві найбільш розвинуті країни ЄС – Нідерланди та Німеччина – займають, відповідно, останнє і передостаннє місця. В “ледачій” частині списку також Норвегія, Данія, Франція, Словенія (найбільш успішна країна з європейських “новачків”), Бельгія, Швейцарія.
Тобто продуктивність праці (тобто відношення кількості працівників, помноженого на тривалість робочого часу, до вартості виробленого валового продукту) обернено пропорційна його тривалості. Якщо в країні немає технологій, що дозволяють більш ефективно розпоряджатися трудовими резервами і йти інтенсивним шляхом розвитку, то доводиться домагатися зростання ВВП екстенсивним шляхом “трудових подвигів” від заходу до світанку.
Продуктивність самих же суб’єктів підприємництва головним чином росте пропорційно інвестиціям в технології та основні фонди. Також в Європі свята максимально використовують для підняття рівня продажів. І саме тому початок різдвяного сезону там неухильно зсувається, дійшовши вже до жовтня. Навіть в Україні, за даними Держстату, роздрібний товарообіг в грудні стабільно перевищує листопадовий на 10-15% незалежно від того, яка в цілому ситуація в економіці.
