Поморянський замок зберігає середньовічні легенди
Червень 11, 2016У містечку збереглось кілька цікавих пам’яток архітектури, з яких найцікавішим є Поморянський замок XVI-XVIIст. Він знаходиться за 27 км від Золочева і входив колись в оборонну систему району. Замок був збудований у вигляді прямокутної двоповерхової споруди з кутовими вежами і замкнутим подвір’ям.
Завдяки оточенню з трьох сторін водою фортеця не раз витримувала затяжні облоги турків і татар. У 1653 р. Поморянам загрожувала татарська орда та оборонці замку Андрій Варненський і Григорій Гаванський врятували їх. Коли татари наблизилися до замку, Варненський звелів випустити шлюзи (застави) на греблі. Тоді вода ринула з великою силою і потопила багато нападників. Деякі з них врятувались втечею, але значна частина потрапила в полон і пізніше їх поселили в Поморянах і сусідніх селах. І донині тут можна зустріти багатьох людей, в обличчях яких простежуються типово східні риси.
Поморянський замок був одним із улюблених місць перебування короля Яна Собєського, який за допомогою інженера відбудував його з руїн, значно укріпив і покращив, витративши на це все 25 000 золотих. Натомість згодом замок витримував усі татарські напади і облоги протягом 1687—1695 рр.
Про причину особливої прихильності Яна Собєського до Поморянського замку та його околиць оповідає така легенда-бувальщина: під час полювання у розташованій неподалік Краснопущі власник Поморян Ян Собєський заблукав і потрапив в печеру до пустельника. Монах запропонував гостеві ложе, а сам ліг на землю. Уночі наснився ченцеві сон, що на голові Яна Собєського сяє корона. Вставши зі сну, він промовив своє пророцтво: “Ти будеш королем”. “Якщо я буду королем, то дам тобі стільки землі, скільки об’їдеш за один день і одну ніч”, — відповів Ян. Через два тижні були вибори.
Ян сів на троні і слова свого дотримав. Чернець же на тій землі побудував монастир.
Після смерті короля замок переходив від одних власників до інших, дуже занепав і почав втрачати вигляд фортеці. Поворотним моментом в історії замку став час, коли Поморяни перейшли у власність Прушинських. Тоді, внаслідок перебудов, замок перетворився на палац. Однак вже з XVIII ст. він був повністю занедбаний. Нині від старого замку збереглись два двоповерхових корпуси і кругла кутова вежа. У південному корпусі з боку подвір’я є відкрита галерея.
Окрім замку, в Поморянах збереглись неоготична ратуша з XIX ст., костел Св. Трійці з XVII ст. та дві
церкви. Горішню дерев’яну церкву Покрови, як свідчить глибоко викарбуваний на вхідних дверях напис, збудували у 1648 р. на кошти козаків Богдана Хмельницького. В поморянців існувало переконання, що Покров Св. Богородиці не раз врятував місто від нещастя, і тому всі гаряче молилися до заступниці і покровительки Поморян — ікона якої — дарунок козаків, була на престолі церкви.
А в захристії римо-католицького храму зберігалися дві давні ризи, перероблені з турецьких хоругв, здобутих Яном Собєським у битвах з турками під Хотином і Віднем.
У підземеллі святині поховано полковника Загоровського, який відзначився у битві, що увійшла в аналоги історії як “Подільські Термопіли”. В глибокій долині річки Шаричі, поблизу села Годів (нині Тернопільська область) 11 червня 1694 р. невеликий загін вершників (біля 600 осіб) під керівництвом полковника королівських військ Костянтина Загоровського та ротмістра Миколая Тишковського перешкодив просуванню багатотисячної татарської орди. Після кількаденних безрезультатних атак татари змушені були відступити з поля бою, залишивши біля 2 тис. убитими. Герой битви, полковник Загоровський, помер від нанесених йому ран і був похований у костелі в недалеких від поля битви Поморянах.
З поморянськими похованнями пов’язана ще одна моторошна історія, яку розповідають місцеві жителі. За переказом, в одній молодій родині померла 5-річна дівчинка. Проте пригнічені горем мати стверджувала, що дитина ще жива. Вночі матері наснилася її дитина, яка промовляла: “Мамо, я жива врятуй мене, відкопай мене з труни”. Це повторилося наступної ночі. Третьої ночі матері приснилася дитина, яка докором промовила: “Я була жива, а ти мене не відкопала”. Врешті жінка почала божеволіти. Чоловік пішов за порадою до священика. Щоб заспокоїти жінку вирішили піти на цвинтар, відкопати труну і дати матері можливість ще раз глянути на померлу дитину. Коли відкрили труну, то побачили, що дитина лежала скручена в конвульсіях і мала погризені руки. Мати впала мертвою на місці, усвідомивши страшну ситуацію. На поморянському кладовищі на цьому місці досі стоїть дещо понищений часом пам’ятник. З одного боку кам’яного постаменту майстер виконав скульптуру жінки, яка плаче, а з другого — дівчинки яка стоїть на колінах, а біля неї невелика труна, з-під відхиленого віка якої добуваються на світ дитячі пальці.
