Зелені свята: русалки-звідниці, приманювання женихів та ворожіння на вінках

Днями християни східного обряду празникуватимуть одне з найвеличніших свят церковного календаря – Трійцю, або п’ятидесятницю. Народна назва – Зелені свята. Позаяк старі язичницькі святкування, що проходили в цей період, з приходом християнства злучилися з Святою Неділею.

Саме Зелені Свята розмежовували весняний і літній господарський цикл. Саме тому, всі обряди та традиції на Трійцю пов’язані з культом врожаю, природи та родючості.

Відомий дослідник Олекса Воропай у книзі “Звичаї нашого народу. Літо” пише, що тиждень перед Тройцею називається “зеленим”, “клечальним” або “русальним”, а три останні дні цього тижня і три перші дні троїцького тижня називаються “Зеленими Святами”.

На Закарпатті перед Трійцею пахучим зіллям заквітчують оселі та церкви. Навіть долівку встелювали запашною травою. Рослини, якими вбирають домівки називають клечанням – це може бути липа, горіх, клен, осика, лобода, аїр тощо.

Наші предки вірили, що саме під час Зелених свят піднімаються мертві, а русалки взагалі виходять з води.

В давнину Зелений тиждень починався ще з четверга перед Трійцею – дівчата йшли у ліс чи в поля і там плели – “завивали” вінки та співали обрядових пісень. Віночки робили з васильку, чебрецю, незабудок та конвалій. А вже в неділю на саме свято дівчата поверталися на місце, де плели вінки і “розвивали” їх. Водночас дивлячись, що ж сталося за цей час із вінком: свіжий – на щастя, зів’яв – до негараздів. Інша прикмета каже, що в такий спосіб ворожили на те, яким буде вік близьких родичів. Плели віночки на батьків, братів і сестер, а також наречених і пускали їх на воду: попливе – життя буде довгим і щасливим, потоне – станеться нещастя.

А от у суботу перед Трійцею, рано-ранісінько на сході сонця молодиці і дівчата йшли рвати зілля для того, аби заквітчати оселю. До речі, не зазеленити оселю вважалося гріхом.

Також у суботу до хати на ніч заносили зрізану осику. Якщо на ранок листя зелене, навіть якщо трохи прив’яло – родина зустріне разом наступну клечану суботу, і не дай Боже, аби листочки на ранок почорніли…

У неділю після служби починалися веселощі з піснями, танцями та хороводами аж до пізньої ночі. До речі, побутував звичай хресним ходом йти до криниць і святити їх освяченою водою. Шляхом священик кропив водою і обійстя. Такий звичай захищав людей від русалок.

Русалки за народними віруваннями – це дівчата, які втопилися. “Від клечальної неділі починаючи, русалки вигукують і в лісах та сміються, аж хвиля по лісі розходиться. Часом русалки розпалюють вогні, що горять над могилами, в дібровах і лісах. В одній з русалчиних пісень співається, що русалки просять у жінок “намітки, а в дівчат сорочки. В Україні довго зберігався звичай серед жінок — в русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, що його ніби русалки брали собі на сорочки. Ба більше: на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його парою русалки будуть ситі. В русалчин тиждень не слід кидати лушпиння з яєць, бо як потрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям. Не можна сіяти муку просто в діжу, бо буде багато русалок.

В русалчин тиждень ніхто не відважується купатися в річці, хіба що київські відьми, бо лише самі вони не бояться русалок. В Зелений тиждень, у четвер, ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок; щоб вони не попсували домашньої худоби, птиці й усього господарства. Цей день називається — Русалчин Великдень; ранком, як тільки зійде сонце, дівчата йдуть у поле “на жита” й беруть із собою хліб із житнього борошна, окремо для цієї оказії спечений; міситься той хліб на свяченій воді. В полі дівчата ламають хліб на кілька шматків, діляться ним порівну, а потім кожна йде на ниву свого батька, де росте жито, і там на межі кладе той хліб для мавок, — “щоб жито родило”, – пише Олекса Воропай.

Дівчата ж ходили у ліс кидали русалкам вінки, аби ті приманили їм багатих женихів. Однак вже з четверга Зеленого тижня ніхто не йшов купатись на самоті: могли залоскотати русалки.

Втім, якщо накидати у воду любистку та полину, то можна було лізти у воду. Вірили, що русалки бояться цього зілля.

У класифікації нечисті від предків існував ще один вид русалок – лоскотниці. Це дівчата, які втопилися взимку. Влітку вони ходять полями та до смерті залоскочують дівчат та юнаків, які їм трапилися.

“Напередодні Тройці не можна дівчатам ходити в ліс, бо там їх можуть зловити русалки й питати: “Полин, чи петрушка?”. Якщо дівчина скаже “полин”, то русалка на це: “Сама ти згинь!” – і відпустить, а як скаже дівчина: “петрушка”, то русалка: – “Ти ж моя душка!”, – і залоскоче дівчину до смерти”, – описує дослідник. Та не завжди русалка так розмовляє з дівчиною, — іноді вона шукає розуму в дівчини, задаючи їй три загадки, як про це співається в пісні. Якщо дівчина загадки не вгадає, то русалка залоскоче її до смерті.

Також предки вірили, що діти, які померли без хрещення, обертаються в мавок, супутниць русалок. Злі духи мучать цих немовлят, і тільки на Зелені Свята вони вільні від тих тортур.

У перший день Петрового посту, або Петрівки робили проводи русалок. Існувала ціли низка обрядів, які допомагали нарешті здихатись нечисті. Зокрема дівчата в полі робили спеціальну тризну – обід для русалок. Потому ходили полями та левадами з розплетеним волоссям, заквітчані вінками і співали пісень, проводжаючи русалок.

“Про Захід“