Так хто ж убив Чорновола?

24 роки розслідувань – саме стільки, сьогодні, 25 березня 2023-го, виповнюється з дня загибелі В’ячеслава Максимовича Чорновола – не наблизили Україну до розкриття цього злочину. Ми можемо лише жонглювати версіями та обмінюватися здогадами. Можемо вкотре цитувати слідчого Миколу Степаненка, який посилається на групу експертів та їхнє припущення відносно того, що Чорновіл був живий відразу після ДТП і що невідомий (або невідомі) добивали лідера “Народного Руху” кастетами.

Найбільша втрата для України…

Однак зараз мова не про кримінальний бік справи. Охопити все, що було сказано, написано, зроблено (а тим паче те, що зроблено не було) протягом 24-річного періоду розслідування є фізично неможливим. Це непідйомне завдання для авторської колонки і навіть – для великої статті. Тим паче, коли такий довжелезний виклад не завершується очікуваним і бажаним результатом – проголошенням імен замовників убивства, організаторів та конкретних виконавців. Коли все, що відбувалося, проходило у ритмі “крок вперед, два кроки назад”: справу то відкривали, то закривали, то знову відкривали – і так до нескінченності.

Досліджувати безрезультатність немає жодного сенсу, а тому краще замислитися над тим, яку фатальну роль відіграло убивство В’ячеслава Чорновола для нашої країни. Хай би як цинічно це не звучало, але постраждала передусім держава – Чорновол був політиком того масштабу, коли злочин проти нього виходить за рамки суто родинної, особистісної трагедії і дається взнаки у значно ширшому контексті. І справа не лише в тому, що якби В’ячеслав Максимович залишився в живих, то саме він, а не Леонід Кучма, з високою долею вірогідності став би президентом України.

Так, тодішня соціологія виводила Чорновола у лідери президентських змагань. Тож було б дуже цікаво побачити Україну без Кучми іще на етапі 1999 року. На жаль, автокатастрофа на Бориспільській трасі позбавила нас такої можливості. Цілком ймовірно, що згодом настало б розчарування й у президенті Чорноволі – так само, як невдовзі після 2004-го омріяний та вистражданий помаранчевим Майданом Віктор Ющенко викликав досаду й здивування навіть у найпалкіших своїх прихильників. Та в кожному разі гіпотетичне обрання президентом Чорновола унеможливило б другий термін Кучми, а відтак і подальшу олігархіїзацію країни.

Але справа навіть не в цьому. Справа в тому, що вбивство Чорновола стало дуже небезпечним прецедентом. Одного разу цей прецедент зійшов з рук владі, тож пізніше водити резонансні вбивства манівцями стало звичною практикою.

Чому вбивство не розслідували після Кучми?

Чому замах на Чорновола не розслідували за Ющенка?Тому що існувала негласна домовленість не чіпати попередню еліту. Із Януковичем – все зрозуміло й так, нема навіть потреби запитувати, з якої причини у січні 2014-го справу Чорновола намагалися поховати остаточно. Але чому її не довели до кінця вже за Порошенка (24 квітня 2014 року справу було повернуто на подальше розслідування)? Власне, з тієї самої причини – аби не чіпати “попередню еліту”. Адже всі її представники іще живі, ба навіть не просто живі, а цілком благополучні. І навряд чи захочуть так просто розпрощатися зі своїм благополуччям.

Справа Чорновола пов’язала президента Кучми з усіма його попередниками тісним та нерозривним зв’язком – як сіамських близнюків, у котрих одна кровоносна система та спільні внутрішні органи. Роз’єднати такі організми неможливо – хто один (або й всі разом) неодмінно помре. Але було б півбіди, якби йшлося про лише один злочин. Побутує слушна думка, що без вбивства Чорновола не було б і вбивства Ґонґадзе. А без вбивства Ґонґадзе – усіх наступних резонансних злочинів. Нерозкритих та напівзабутих. Їх так само не розслідували, а причиною тому – вище згадане взаємопроникнення. Президент “Ікс” не може відправити на лаву підсудних президента “Ігрек”, бо вони пов’язані бізнесом чи копроматом; президент Зет так само не може кинути до в’язниці “Ікса” та “Ігрека”, бо тут вступають в дію свої резони.

Замкнене коло української політики

Найгірше те, що наразі не проглядається жодна можливість розірвати це коло. Кумівство державного значення полонило країну та паралізувало її правоохоронну систему. А почалося все з вбивства Чорновола, котре лишили непокараним. Це дуже повчальна історія, особливо в контексті президентських виборів, які відбудуться вже наприкінці тижня. Інколи втрачений шанс на зміни не просто відтерміновує перезавантаження країни, він його фактично перекреслює.

…У Миколи Костомарова є дуже цікавий твір – легенда “Сорок літ” – з глибоким філософським підтекстом. У ній молодий парубок прагне, аби за нього віддали заможну дівчину, і щоб здобути прихильність її батьків, грабує та вбиває багатого купця. Після скоєного він чує голос, котрий обіцяє йому покарання через сорок років. Весь цей час вбивця живе у статках і добрі, але смертельно боїться часу розплати. Коли ж сорок років минає, із ним… не відбувається абсолютно нічого. І чоловік втрачає віру геть в усе – в бога, людей, у відплату за гріх та закон. За замислом автора, саме таким і є його покарання.

Легенда – легендою, але сказане у ній можна співвіднести й з нашим часом. Бо чи не сталося, бува, те саме й з Україною? Чи не затягує її невідплачене зло у хащі всіх наших сьогоднішніх бід та проблем?

Можна не вірити у карму і сміятися над нею як над марновірством. Але можна бодай спробувати відновити справедливість. Хай навіть пізно, аби не ніколи. От тільки чи візьметься хтось за подібну місію?..

Джерело