Україна – вигадана країна. Так вважає пан Путін. Зазвичай, коли російський президент щось говорить, то це або явна брехня, або вимушене визнання. Але в даному випадку він абсолютно правий. Україна, як країна і як держава, дійсно, була вигадана у 19-му столітті.
Втім, пан Путін, у своій характерній манері, тут трішечки не договорює. А, може, він просто незнає, що всі держави, в їх сучасному розумінні, були вигадані десь в тому ж 19-му столітті.
Ще зовсім недавно слово “держава” означало приватне володіння монарха, те, що він держав за собою, а слово “країна” – просто географічну місцевість. Люди визначалися не за мовою і культурою, а за правителем і релігією. Київська Русь була не державою киян чи русів, а володінням київського князя, подібно до того, як в той же час Англія була не державою англо-саксів, а володінням англійського короля, який одночасно був ще й французьким герцогом і говорив виключно французькою.
Що це означає в сучасному контексті? Абсолютно нічого. Можливо, пан Путін бажає повернутися в той час, коли російський імператор мав численні титули: Цар і Великий князь всея Великої і Малої і Білої Росії, Цар Польський і Грузинський, і навіть спадкоємець Норвезький? Тоді у мене для нього погана новина. Років 200 тому люди вирішили, що вони належать не царям та імператорам, а до спільності собі подібних, єдиному народові, нації. Вони зволіли бути рівноправними громадянами своїх окремих держав.
Від початку цивілізації королі стверджували: “Держава – це я!”, поки, нарешті, народ не вирішив: “Ні, держава – це ми!”. Ось тоді французи вигадали собі Францію, мексиканці – Мексику, а українці – Україну. Будь-яка нація – це не етнос, не релігія, і навіть не територія, а вигадка людей, що до неї належать, суспільна угода народу, яка не потребує історичних обгрунтувань для свого існування, не кажучи вже про дозвіл правителів іншої країни. Нація – не доля, не вирок, а вибір.
Можливо, пан президент не в курсі, що процес становлення сучасних держав було розпочато Американською та Французькою революціями, які відкинули природне право сильнішого володіти слабшим заради надуманого права закону. Збиралися такі дядьки у розшитих камзолах і кумедних перуках та й вигадували собі конституції і декларації, згідно з якими належало жити всім без винятку, незалежно від посади і достатку. І це було не чим іншим, як результатом їхньої необмеженої уяви. Їм не подобалося те, що відбувалось навколо, тож вони вигадали для себе щось інше. І з цієї точки зору, ті ж Сполучені Штати Америки цілком собі вигадана країна, абсолютна фікція. Фікція, яка понад 200 років запалює в усьому світі уми і манить до себе мільйони.
На відміну від Франції та США, Україні довго не вистачало бачення себе як єдиного та, одночасно, суперечливого, постійно мінливого, живого організму. Її уява протягом століть пригнічувалася всілякими політичними і соціальними догмами. Україні не давали можливості винайти саму себе, їй лише казали, якою вона має бути. Не тільки внутрішні гнобителі із зовнішними ворогами, які прагнули усунути саму українску самоідентифікацію, а й багато її прихильників з лав націоналістів чи соціалістів, що й досі намагаються або вирядити її у зовсім архаїчни строї, або втиснути в чужинське вбрання, яке на ній не тримається.
Довгий час країна дізнавалася про себе від інших, читаючи книжки та дивлячись телевізор.
Але півтора роки тому сталася дивна річ. Українці відірвалися від телевізорів і, замість екрану, поглянули в люстерце. І те, що вони там побачили, їм не сподобалося. Реальність останніх 24 років існування номінально незалежної держави Україна перестала задовольняти її громадян. І так само, як свого часу американці та французи, українці ввімкнули свою уяву і почали вигадувати собі нову Україну.
Безсумнівно, у кожного явища є своє соціальне, політичне, історичне та культурне підгрунтя. Але все це, зрештою, зводиться до фокальної точки людської уяви. Людина, нездатна уявити себе поза межами своїх обставин, навряд чи сама буде в змозі їх змінити. Адже, якщо подумати, сама людська цивілізація поряд із технологіями, на яких вона базується, це абсолютно штучне явище, непотрібне для нашого існування як біологичного вида. Приберіть їі, і людство не зникне, не помре. Люди повернуться до бродячого способу життя, почнуть просуватися родинними групками з 10-15 чоловік, підбираючи те, що трапиться на шляху, приймаючи буття, яким воно, насправді, є: пошук їжі та продовження роду. Але люди здатні уявляти себе за межами дозволеного реальністю. Саме поняття гідності з’являється серед тих, хто уявляє інші обставини, замість того, щоби прийняти те, що дадуть.
Коли українці, нарешті, поглянули в люстерце, те, що в ньому відбилося, виявилось неоднозначним. Дійсність була одна для всіх, але оцінка її залежала від особистої уяви кожного. Люди з яскравою фантазією побачили у дзеркалі європейців, громадян світу, того самого широкого, в якому немає незначних дрібниць, де мереживні трусики можуть співіснувати з правами людини, айфони з мікробіологією, хіп-хоп з античними руїнами.
Люди без фантазії вдалися до логіки, до звичної аналогії світлого минулого, з його тяжкою ідустрією, вугільними шахтами, імперськими амбіціями і нав’язливою, до смерті, братньою любов’ю до усіх, нездатних боронити себе. Але, як не дивно, ніхто, крім деяких членів “Партії Регіонів”, продовжувати жити в тій дійсності вже не бажав.
До чого тут уява? Тому що без здатності уявити собі те, чого ще немає, або те, що неможливо побачити оком, сьогоднішнього людства просто б не існувало. Уяву плутають з мріями, примхами та емоціями. Але генії прогресу від Томаса Альви Едісона до Альберта Ейнштейна, і аж до Стіва Джобса були холодними, розважливими гравцями, що дозволяло їм створювати у голові бачення цілих світів. Всесвіт неможливо побудувати за допомогою логіки з частинок, але можна уявити його цілком і повністю, усі ті мільярди років і божевільні відстані. Прогрес – доля людей з уявою.
Уява – дуже складна справа. Шахіст-любитель довго і ретельно прораховує кожен хід. Гросмейстер бачить відразу кілька комбінацій. Тільки справжній професіонал може викликати в своїй голові потрібні образи і створити те, що називається віртуальне моделювання.
Україні довго і катастрофічно не вистачало якраз професійної уяви. Тому вона виявилася не готовою як до внутрішньої, так і до зовнішньої контрреволюції, до неминучої реакції нареволюцію Майдану. “Ми не могли уявити, що Росія порушить всі міжнародні норми і свої обіцянки, ми не могли уявити, що частина наших громадян, після 24 років незалежності, повірить російсько-радянському міфу, ми не могли уявити, що у нас не знайдеться сил, здатних дати своєчасну і гідну відсіч агресору і колаборантам,”- зізналося нове українське керівництво. Не змогли, не зуміли, але були зобов’язані продумати і, головне, уявити всі можливі варіанти. Адже в цьому і полягає основне завдання керівництва. Пристрасні промови з трибун і фотографії з виборцями стоять на останньому місці.
Невміння або небажання включати свою уяву відкидає нас в архаїку. Замість того, щоб дивитися у майбутнє, ми починаємо оглядатися по боках, щоби підглянути щось у інших, або повністю повертаємося обличчям до минулого. Замість того, щоб уявити як нам самим жити завтра, ми починаємо фіксувати увагу на тому, як інші жили вчора. Ми починаємо вибудовувати логічні ланцюжки, приплітаючи сюди і Київську Русь, і Запорізьку Січ, іШевченка, і Бандеру, і так далі. Але ж навіть у найкращому випадку, коли в минуле дивляться історики-фахівці, які не піддаються спокусам ідеологій та пропаганди, все що це нам дає – розуміння, звідки ми вийшли. Куди ми підемо залежить від нас самих, від нашої здатності побачити цілі та уявити засоби їх досягнення.
З цим в Україні проблеми. Українські лідери страждають хворобою аналогій. Концепції створення нової держави зазвичай зводяться до застосування досвіду інших країн на українському ґрунті. Як правило, без детального вивчення причин первісного успіху нововедення, а покладаючись на те, що якщо щось у когось колись працювало, воно буде працювати у всіх і завжди. А так не буває. Тож Україні доведеться продовжувати намацувати свій шлях повільним і, часом, кривавим методом проб і помилок. Такою є плата за відсутність уяви.
Але Україні можна і треба допомогти. Сьогодні вона має унікальну можливість почати з чистого аркуша створення нової країни посеред Європи. Історичний багаж, який часто заважає модернізації суспільства, в України мінімальний. З якою частиною історичного досвіду, отриманого за останні 200 років, українці не захочуть розлучатися? Царські циркуляри? Кріпацтво? Неприйняття українців як окремої нації? Голодомор? Корупція останніх десятиліть? В українців більше, ніж у будь-кого, причин не жити минулим. Їм потрібно розбудувати майбутнє. Для цього його, перш за все, потрібно уявити.
Україна може стати полем діяльності не тільки для самих українців чи діаспори. Вона зобов’язана привернути до себе увагу людей з усього світу, у яких є нові, оригінальні ідеї в економіці, соціології та науці. Привнести революційні починання в усталену систему неймовірно важко. Напрацьовані за десятиріччя зв’язки між її елементами впливають не тільки на логістику організації економіки та суспільства, вони стають частиною національного менталітету, який так швидко не змінити. Достатньо поглянути на проблеми медичного страхування в Америці, щоб усвідомити важкість системних змін.
І тут Україна має несподівану перевагу. Їй необхідно змінити все. Не просто бажано, а саме життєво необхідно. Тут навіть суперечок не виникає. Крім зброї та грошей, їй потрібні ідеї, потрібна яскрава професійна уява. Україна – не Росія. Але вона й не Франція, не США і не Індонезія. Вона – Україна, така, яка є. І їй потрібні ідеї та проекти, які, враховуючи її національну специфіку, допоможуть перетворити її на сучасну, демократичну, ринкову державу, в якій однаково враховуються інтереси всіх громадян.
Україна повинна чесно сказати світові: “Ми несемо за собою тяжкий тягар минулого, ми боремося сьогодні, проливаючи піт, кров і сльози, щоб у нас було майбутнє. У нас немає достатньо досвіду і часу, щоб уявити собі українське майбутнє у всій його повноті. Ми закликаємо всіх людей з уявою взяти участь у створенні проекту “Нова Україна”, поділитися своїми ідеями і пропозиціями, і, можливо, деякі з них стануть підставою нової держави.”
Можна до нескінченності сперечатися про те, яку політичну чи економічну модель повинна прийняти Україна. Але безперечно те, що у неї є шанс самій стати новою моделлю сучасного суспільства, вигаднного відповідно до викликів 21 століття, століття високих технологій і високого інтелекту. Епоха видатних держав скінчилася. Починається час видатних суспільств.
Для цього Україні потрібні не просто реформи, а корінна трансформація засад. Образ України як ідилічного села або індустріального міста належить минулому. Майбутнє належить тим, хто зможе адаптувати застарілу політичну і соціальну організацію суспільства до постійно зростаючих технологічних можливостей. Але це завдання не для еліти, бо еліта завжди консервативна.
В українських умовах тільки громадський рух може вирішити таке важливе, складне та нове завдання. Саме такого досвіду українцям не позичати. Але його потрібно ввести у рамки політичного поля для того, щоб перевести ідею Майдану зі сфери негативного протесту в сферу позитивної конструктивної дії. Процес українського відродження не відбудеться на основі ідеологічної риторики чи пафосних гасел. Він почнеться з організації, здатної запропонувати альтернативу майбутнього всім політичним партіям і силам.
І тоді Україна, – вигадана у минулому країна, – перетвориться на сучасну країну вигадки.
