Для чого йдуть на прощу?

Влітку відбуваєтьcя багато прощ і паломництв. Як слід поводитися прочанину (паломнику)? Що саме від нього вимагається під час прощі? І чи всі можуть брати участь у прощах?

Для того, щоб зрозуміти сенс «богослів’я паломництва» важливо розглянути етимологію та значення його ключових понять. Як відомо, подорож до святих місць люди називають по-різному, і, виходячи із цього, вони вкладають різний зміст у мету своїх подорожей.

Паломництва

Першопочатково «паломництвом» (від.лат.«пальма») називали християнські подорожі з релігійною метою на Святу Землю – місце земного життя та подвигів Спасителя нашого Ісуса Христа, Пресвятої Діви Марії та Апостолів. За традицію, на згадку про подорож, додому вони приносили галузку пальми. Християни завжди бачили величезну духовну користь від відвідування Єрусалиму та інших відомих біблійних місць, які прославилися на віки важливими історичними подіями. Чимало з таких місць сьогодні увінчуються древніми храмами – величними соборами чи маленькими каплицями. Святе Писання свідчить, що сам Господь звершив паломництво до Єрусалиму на свято Пасхи (Лк. 2. 41).

Існує ціла низка причин, які підштовхують людей звершити паломництва. В окремих випадках такою причиною може бути навіть бажання відшукати під час подорожі мету життя. Іншими спонуками людей є бажання знайти благодать на святому місці, виконати обітницю за благодіяння Боже, подякувати Господу за Його ласку чи попросити прощення гріхів. Дуже часто люди відбувають паломництва з бажання духовного та фізичного уздоровлення, задля молитви за себе та своїх близьких. Звичайно, аскетична складова також має величезне значення – під час паломництва християнин являє свою відданість Богу та готовність до подвигу заради віри.

Слід зауважити, що в давнину такі подорожі майже завжди були пов’язані з аскезою. Вони вимагали від паломників величезних зусиль: коштів, фізичних сил, великої віри та неймовірної сили волі. Той, хто здійснив багатокілометрову подорож на Святу Землю, безперечно, перебував під величезним позитивним психологічним враженнями. Однак, на перше місце, безумовно, слід звернути саме духовний аспект релігійних мандрів. Люди прямували до святих місць не заради порожньої цікавості, але з конкретною метою, – пройшовши через ціну низку незручностей та випробувань, досягнути омріяного земного Єрусалиму, через який сподівалися досягнути й Єрусалиму Небесного – Царства Божого. З плином часу, паломництвами почали називати духовні подорожі в інші видатні християнські місця – Київ, Почаїв, Константинополь, Рим, тощо.

Звичайно, феномен християнських паломництв не є цілком оригінальним. Він зустрічається і в юдеїв, і мусульман, індусів та буддистів. Принципова різниця християнського паломництва полягає в тому, що для членів Церкви зовнішні обставини чи конкретні географічні місця одночасно мають велике значення, але й не мають жодного. Ми віримо в те, що кожне святе місце може принести велику духовну користь людині, при умові правильного сприймання віруючим свого подвигу. Але знаємо, що можливе й цілком протилежне: можна обійти всю землю, але так з порожніми руками та пусткою в душі повернутися додому. В цьому сенсі чимало духівників застерігали та попереджували, що паломництво, як і кожні ліки, слід приймати в правильних пропорціях та при ретельній консультації з духовним лікарем – духівником, священиком. У іншому випадку, замість шкоди неминуче можна отримати шкоду: застав дурня Богу молитися, він і чоло розіб’є. У паломництві головне – це молитва, богослужіння та релігійне поклоніння святиням.

Прощі

Одним із найбільш яскравих прикладів гіпертрофованого, помилкового розуміння феномену християнських паломництв можна зустріти в католицизмі. Там свого апогею це явище отримало в формі т.зв. «прощ». Сенс католицьких «прощ» полягає в тому, що вони можуть бути однією з головних підстав для прощення людині її гріхів – минулих чи майбутніх. Неодноразово Римські папи видавали індульгенції – обіцянки прощення гріхів тим, хто відбуде особливе паломництво до Риму та його святинь. Звісно, нічого поганого в такому паломництві немає, окрім небезпеки формально відношення людей до власного духовного життя. Господь прощає гріхи не через те, що вона перейде з одного місця в інше, а тому, що вона покається – змінить свій спосіб мислення. Якщо це можливо зробити без подорожей, то потреби ускладнювати собі й без того непросте життя немає. Не випадково великий святитель Григорій Нісський звертав увагу на небезпеку паломництв, попереджуючи що: «тривалі подорожі можуть бути для людини небезпечними, бо замість спасіння душі спокушають людей на порожню цікавість, від якої ті впадають у непристойні історії та спокуси».

Релігійний туризм

Особливо важливо розрізняти паломництво від релігійного туризму. Іноді люди називають паломництвом те, що ним у дійсності не є. Сучасні паломники подорожують по місцях сакральної спадщини з величезною легкістю та комфортом. Два найбільш важливих аксесуари, які дійсно для них мають значення – це фотокамера та гаманець. Можна навіть без молитвослова. Звісно, до справжнього благочестивого паломництва такі речі дуже далекі. Паломництво це в першу чергу аскеза – духовна праця над собою. Більша частина дороги паломника проходить у молитві та благочестивому розважання. Натомість, релігійний туризм – це відвідування з екскурсійно-пізнавальною метою місць, які мають релігійне значення чи пов’язані з історією Церкви.

Паломництво – це чудова нагода людини відволіктися від суєти буденного життя. Тим не менше, паломництво не є обов’язковим шляхом людини для спасіння. Найбільша християнська святиня – явлений у святому Таїнстві Євхаристії Живий Христос Бог наш доступний усякому християнину в кожному православному храмі. За ним не потрібно їхати тисячі кілометрів. Іноді для спасіння душі багато краще бути залишатися на своєму місці, а зібрані гроші віддати убогим чи на потреби АТО. Важливо, що серед православних подвижників високо цінувалося затворництво – чеснота протилежна до захоплення до подорожей та паломництв. Чимало ченців спасали свої душі усамітнюючись у келіях, цим самим уникаючи непотрібних вражень та спокус цього світу.

Один із найвідоміших древніх паломників на Святу землю став український чернець Даниїл. На початку XII століття він звершив свою легендарну подорож, яку записав для братії. Пробувши майже півтора року подорожі, він мав можливість поклонитися всім святиням та молитися за «руські землі» в храмі Гробу Господнього та біля інших святинь. Згодом його запис став класичним літературним описом християнського паломництва та послужив зразком для творів паломників інших поколінь.

Для того, щоб відбути в християнське паломництво насамперед слід узяти благословення в свого духівника чи парафіяльного священика. Паломницьку подорож, зазвичай, відбувають групою. Принаймні, кілька перших. Під час піших чи паломництв транспортом віруючі люди моляться, співають духовних пісень. Безумовно, важливо одразу налаштувати себе на паломництво, як певний подвиг віри. А тому, доцільно уникати непристойних або недоречних розваг впродовж усього шляху. Буде просто ідеально, якщо за час паломництва у віруючих буде можливість приступити до Сповіді та Причастя. Безперечно, обмежень до тих, хто збирається в паломництво немає. Єдине, про що варто пам’ятати – важливість розрахувати власні фізичні та духовні сили перед початком подорожі. Якщо сил не багато, буде доцільніше почати з короткого маршруту. Паломництво передбачає взяття людиною на себе певного подвигу, тому до цього треба ставитися з максимальною відповідальністю. Правила поведінки паломників аналогічні правилам поведінки віруючих біля храму та в самому храмі.

Блог протоієрея Євгена Заплетнюка