Листопадовий чин: як Львів став українським за один ранок, що увійшов в історію

Події відбулися під час листопада 1918 року у Львові на тлі загальної нестабільності, що охопила Австро-Угорську імперію, яка розвалилася із закінченням Першої світової війни.

“Еспресо.Захід” розповість про важливу сторінку історії України та Львова, яка стала важливою для формування національно-державного світогляду на Галичині.

Історичний контекст Листопадового чину

На початку ХХ століття Галичина, Закарпаття та Буковина перебували під владою Австро-Угорської імперії. Впродовж тривалого часу це був хоч і важливий регіон для імперії (сировинна база), але в той самий час і відсталий (у плані індустріалізації та культурного розвитку).

Населення краю було строкатим, хоч переважали українці, але й поляків, євреїв та німців було чимало. Українці не мали своєї автономії та часто стикалися з дискримінацією. Попри численні звернення української інтелігенції про поділ Галичини на східну (де переважали українці) та західну (польську), австрійська влада не спішила здійснювати реформу. Ба більше – влада у краї була зосереджена в руках поляків, що часто ставало причиною чвар.

Під час Першої світової війни українці, які проживали в імперії Габсбургів вірили, що імператор наддасть їм таку бажану автономію, бо вони готові воювати за нього. Були сформовані військові частини, зокрема Українські січові стрільці, що воювали на боці Австро-Угорщини проти росіян.

Війна все тривала, політичних змін не відбувалося, а у 1918 році стало зрозуміло, що Австро-Угорська імперія, як і Російська – пережиток минулого, народи цих територій хотіли створити власні держави. З розпадом імперій, українські лідери як у Наддніпрянщині, так і в Галичині почали активно боротися за національне самовизначення.

Події Листопадового чину

Коли восени 1918 року Перша світова наближалася до завершення, питання про поділ Галичини між поляками та українцями стало гострим як ніколи. Поляки, які претендували на всю цю територію, ініціювали активну політику, щоб домогтися поставлених цілей. Однак українська сторона наважилася першою зробити рішучий крок, щоб взяти владу у свої руки.

Листопадовий чин почався в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року, коли українські військові взяли контроль над стратегічними пунктами у Львові (столиці Галичини). На чолі повстання стояв Дмитро Вітовський, молодий офіцер Українських Січових Стрільців, який розробив план заволодіння містом і мав підтримку серед українців. Вітовський розумів, що момент був критичним, адже у випадку успіху повстання українці могли проголосити незалежну владу на теренах Галичини. Історія запам’ятала такі його слова:

“Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки!”

Вітовський переконав членів Української національної ради (парламенту українців на Галичині, який виник всього два тижні до повстання) вдатися до виступу, який у підсумку для поляків виявився дуже несподіваним, що й дало початкову стратегічну перевагу.

Українські сили блискавично зайняли ключові об’єкти Львова: військові казарми, залізничний вокзал, пошту, банки та міську ратушу. Вивісивши на міській ратуші український прапор, повстанці офіційно проголосили Львів українським містом. Коли мешканці прокинулися під українськими прапорами – це стало символом рішучості та здобуття контролю українцями над своєю землею.

1 листопада у Львові була розповсюджена відозва Українською національної ради до населення міста Львова:

“Волею українського народу утворилася на українських землях Австро-угорської монархії Українська Держава. Найвищою державною властю Української Держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла владу в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави”, – йшлося у маніфесті.

Але польська сторона, хоч і проспала виступ українців, та не збиралася відступати. Поляки організували збройний опір, щоб не втратити Львів, який вважали своїм містом. Почалися вуличні бої. Це стало початком жорстокої війни між українськими та польськими силами. Спершу українці втримували контроль над більшою частиною Львова, але поляки отримали значне підкріплення, тому 22 листопада українські війська змушені були відійти зі Львова.

Наслідки й значення Листопадового чину

Листопадовий чин мав далекосяжні наслідки для Галичини й українського національного руху. По-перше – це проголошення ЗУНР. 13 листопада 1918 року українська держава отримала назву, яка й увійшла в історію – Західноукраїнська Народна Республіка, а це підкреслювало, що галичани прагнули єдності з наддніпрянськими братами й сестрами.  ЗУНР претендувала на Східну Галичину, Буковину та Закарпаття, які раніше були у складі Австро-Угорщини.

Листопадовий чин також став початком українсько-польської війни 1918-1919 років. Спершу бої точилися за Львів та Перемишль, згодом за контроль над іншими частинами Східної Галичини. Однак війна завершилася для українців поразкою, і влітку 1919 року ЗУНР була приєднана до Польщі.

Попри програш, події Листопадового чину стали важливими елементом піднесення національної свідомості серед українців. Українська національна ідея та прагнення до незалежності отримала значний імпульс, який пізніше сприяв відновленню незалежності України.

Також Листопадовий чин приніс інший важливий урок – це армія. Українці, зазнавши у листопаді поразки в боях за Львів, зрозуміли необхідність створення повноцінної національної армії. Це стало одним із чинників формування й розбудови Української Галицької Армії (УГА), яка довгий час боролася за українську державу.

Загалом Листопадовий чин став символом героїзму та жертовності, який відображений у багатьох творах мистецтва, літератури та кіно. Листопадовий переворот залишається знаковою подією для історії України, а 1 листопада щорічно відзначається як річниця створення ЗУНР та символ боротьби за незалежність.

Джерело